І це привід розповісти читачам про таке захворювання та боротьбу з ним, яку ведуть разом із пацієнтами досвідчені лікарі. “Порадниця” запросила до розмови нейрохірурга Міжнародного центру нейрохірургії Ігоря Ігоровича Курільця, в числі спеціалізацій якого — й ця патологія хребта.
— Ігорю Ігоровичу, у випадку нашої читацької вікової аудиторії йдеться насамперед про людей уже немолодих. Як дає знати про себе сколіоз і які особливості його перебігу?
— Почну з того, що сколіоз, який діагностують у людей віком 50–60+, — це зовсім інше захворювання, аніж однойменне викривлення хребта в підлітковому віці. Дегенеративний сколіоз дорослого може зовсім інакше проявлятися, а до його лікування застосовують інші підходи.
При цьому захворюванні через вікові зміни викривлення хребта виникає в людини після 50 років. По-перше, таке може статися, якщо в підлітковому віці мала сколіоз, який усе життя не проявляв себе. По-друге, сколіоз може розвинутися як одна з форм дегенерації хребта. Термін “остеохондроз”, який означає “вікові зміни хребта”, відомий більшості людей, як і те, що можуть виникати грижі, протрузії тощо. Але не всі розуміють, що вікові зміни в хребті можуть також проявлятися і його викривленням. У людей старшого віку сколіоз являє собою накладення вікових змін на викривлення хребта. Воно інтенсивніше проявляє себе і завдає їм значно більшого болю, аніж 14–15-річним підліткам.
— Що все-таки змушує людей, котрі досі якось із цим жили, не ігнорувати давнє захворювання і надалі?
— Пацієнти років 50-60, прийшовши на консультацію до нейрохірурга, часто кажуть, що біль у попереку із часом у них став інтенсивнішим, дошкульнішим; їм уже не допомагають ані відповідне медикаментозне лікування, ані вправи, ані масаж. Тож людина хоче збагнути причину, і, природно, позбутися болю. Коли ж чує про сколіоз, дивується, бо досі ніколи її не турбував. Причина в тому, що викривлення хребта сприяє прискоренню вікових змін у ньому, тож відбуваються швидше, аніж коли він рівний.
Зазвичай класичний дегенеративний сколіоз дає знати про себе у віці 60+. Якоїсь класичної картини болю при цьому немає, але він інтенсивний і не знімається у жодний звичний спосіб.
Друга проблема, яка змушує таких пацієнтів звернутися до лікаря, — неможливість пройти певну дистанцію, що викликано стенозом (звуженням) каналу хребта — одним із ускладнень сколіозу. Типові скарги пацієнта при цьому: після проходження певної дистанції ноги стають “ватними”, і змушений присісти перепочити, перш ніж іти далі, або ж для полегшення свого стану зігнутися вперед. На жаль, дистанція, яку без передиху може подолати така людина, з часом скорочується до 100–50, або й менше метрів, і вона змушена шукати допомоги через інвалідизуючий фактор. При цьому такі люди, дещо зігнувшись вперед, часто можуть навіть їздити на велосипеді, або ж ходити, спираючись, наприклад, на дитячий візок, який котять поперед себе, що дозволяє збільшувати доступну дистанцію.
Крім того, біль може віддавати в ногу. При дегенеративному сколіозі відбувається звуження отворів, через які виходять нерви (у попереку нерви йдуть саме до ніг), і це проявляється болем у верхній частині ноги, подібним до відчутного при грижі.
Ці три основні характеристики дегенеративного сколіозу (найчастіше — саме поперекового) — водночас і три головні скарги, з якими здебільшого звертаються пацієнти 50–70 років.
— Які попередні обстеження потрібні для консультації і до кого саме з фахівців слід іти на прийом?
— Зазвичай такі пацієнти через сімейного лікаря потрапляють до невролога чи невропатолога, який може призначити протизапальні препарати, підказати певні вправи. І якщо це допоможе, то більше нічого не треба й робити. Але надто тривалий безперервний прийом ліків може нанести величезну шкоду людському організму. Неприпустимо, коли протизапальні препарати приймають по півроку-рік! Ми рекомендуємо робити це 20–30 днів максимум, а якщо результату нема, невролог має скерувати пацієнта на МРТ хребта (зазвичай поперекового відділу) і його рентгенографію; далі слід звертатися за консультацією до нейрохірурга.
Тож хочу наголосити для читачів “Порадниці”: можете все життя працювати на землі й не відчувати болю, але людський хребет із часом зношується, він може викривитися, і звичні справи стануть недоступними. Якщо не змінюватимете своє життя, шкодитимете собі. А найгірше, що можете робити, — приймати протизапальні ліки, які знімають відчуття болю, і після цього знову йти на город, далі руйнуючи свій хребет.
До того ж, тривалий прийом таких ліків спричинює побічні ефекти, як-от виразки шлунку та дванадцятипалої кишки, шлунково-кишкові кровотечі, проблеми з нирками, серцем.
— За якими саме критеріями визначають потребу в нейрохірургічній операції?
— Операція показана, якщо людина не може терпіти біль, а медикаментозне лікування не допомагає, або ж дистанція, яку проходить, скоротилася до менш ніж 300 м. Та без крайньої необхідності, якщо не страждає від болю, пацієнтам старшого віку операцію не призначають; вона-бо — не від поганого самопочуття чи для повернення молодості!
— А якщо операція потрібна, але з огляду на стан пацієнта робити не можна, — що порадите?
— Таке трапляється, якщо має серйозну супутню патологію. Абсолютними протипоказами є серцева недостатність, коли дуже швидко починає задихатися на рівному місці чи не може без того піднятися на 2 поверх, неконтрольований цукровий діабет (а при такій операції мусить мати прекрасно відкоригований цукор у крові), варикоз вен нижніх кінцівок, коли є тромби, а також ниркова недостатність та велика зайва вага. А от пацієнтам з гіпертонічною хворобою операція не протипоказана.
Якщо наявні протипокази до великої операції з корекції сколіозу, лікарі аналізують, чи можна натомість для покращення стану пацієнта зробити маленьку, щадну операцію. Наприклад, локально звільнити котрийсь із стиснутих нервів, коли найбільше дошкуляє біль, що віддає в ногу. Після такої операції під мікроскопом тривалістю лише 30–40 хв. нога вже не болітиме, й людині полегшає, хоч поперек і надалі турбуватиме. Або при скаргах на стеноз дивимося, чи можна локально звільнити стиснуті нерви, не вирівнюючи хребет. Така щадна операція не вирішує глобальної проблеми сколіозу, але інколи це єдине, що може перенести людина з огляду на свій стан здоров’я. Адже значну частину скарг пацієнтів спричиняє не сам сколіоз, а його певні прояви.
Також беремо до уваги, як довго турбує біль. Якщо тільки-но з’явився, про операцію не йтиметься. Її пропонуємо пацієнту, коли біль триває не менш як півроку, а то й рік. І, звісно, якщо раптом до нас звернулася особа, котра досі не приймала медикаментозного лікування, то ми його призначимо.
Людям старшого віку слід взяти до уваги іще два моменти, аби зменшити прояви сколіозу або й загалом біль у попереку. По-перше, це вага, критична при болю в спині, хоча, на жаль, цього не розуміють, мовляв, “я завжди була така”, або “в мене широка кістка”, чи “всі рідні такі”. Та коли й до того вже перевантаженого хребта додати ще й зайву вагу, це посилить біль, і позбутися його без схуднення буде неможливо.
Питання ваги є критично важливим, тож часом кажу пацієнтам: у вас є сколіоз, ми згодні допомогти, але й ви маєте це зробити для себе, схуднувши на 15 кг — тоді й поговоримо про операцію. Інакше нема сенсу оперувати: результати швидко нівелюються, не кажучи вже про значно більші ризики від неї для таких осіб. А коли людина відчутно схудне, стан інколи покращується настільки, що вже й операції не потрібно. Тож маючи проблеми з хребтом чи якісь його вади, раджу найперше спробувати його розвантажити.
По-друге, варто замислитися над своїм способом життя. Якщо пацієнт віком за 60 постійно важко працює, скажімо, обробляючи город, і жаліється на біль у спині, то дуже вірогідно, що той послабиться і можна буде обійтися без операції, коли зменшить навантаження.
Маю що порадити й міським пацієнтам із сидячим способом життя, який за наслідками для здоров’я хребта прирівнюється до фізичної роботи середньої важкості. При сидінні навантаження на хребет стає вдвічі більшим, ніж коли стоїмо. Сидяча поза не є природною для людини як живої істоти, звідти й біль у спині, зокрема в попереку й шиї. Треба думати, як зменшити час сидіння: або за рахунок періодичних підйомів (раз на півгодини на 2 хв.), або переобладнавши робоче місце, що дозволить працювати за комп’ютером стоячи. При болях у спині немає сенсу звертатися до лікаря, поки не готові зменшити час свого щоденного сидіння.
— У чому полягає сама операція, і які ризики з нею пов’язані?
— Оскільки сколіоз — це викривлення хребта, то операція має зробити його рівним. Та найголовніше — наново збалансувати людину. Що це означає? У того, хто стоїть, голова в нормі має бути розташована просто над тазом. Та при викривленнях хребта цей баланс часто втрачається, і голова починає трохи видаватися вперед, йти допереду, а таз — назад. При такому розбалансуванні людину з часом згинає вперед, що провокує біль і подальший розвиток сколіозу. Тож вирівнюємо хребет, щоб знову збалансувати її. Досягаємо цього, вводячи в хребет спеціальні титанові імпланти — транспедикулярні гвинти. Маніпулючи ними, можна вирівнювати хребет.
І друге завдання лікаря під час операції — знайти стиснуті через сколіоз нерви й звільнити їх, що зазвичай робимо під операційним мікроскопом. Науковою мовою це звуть декомпресією нервових структур. Перед операцією, яка загалом може тривати від 3 до 6 годин, аналізуємо результати МРТ, визначаємо напрямок болю тощо.
Що ж до ризиків. Найперше вони пов’язані зі станом здоров’я пацієнта; на операційний стіл можна брати не кожного. Адже в свої 60 років різні люди можуть і виглядати, й почуватися по-різному. Крім того, є ризики, пов’язані з самим хребтом. У старших людей він часто має ознаки остеопорозу: кальцій вимивається з кісток, і ті стають крихкими. В такому разі лікар не зможе вирівняти пацієнта, або ж є ризик, що конструкція буде нестійкою. Тож приймаючи рішення про операцію особи віком 65+, нерідко призначаємо їй спеціальне обстеження стану кісток — остеоденситометрію. Це особливо важливо, коли приймала гормональні препарати, оскільки гормони можуть зменшити щільність кістки, а також для жінок із ранньою, приблизно в 45 років, менопаузою.
— Як скоро прооперований повернеться до звичного способу життя, які обмеження на нього чекають і в чому полягає реабілітація?
— Зазвичай пацієнти можуть вставати і ходити вже наступного дня, максимум через 2 дні після операції. Але важливо, який спосіб життя є звичним для прооперованого, і чи не на часі його змінити, аби уникнути проблем. Якщо ж не буде перевантажуватися, то за 3–4 місяці зможе повернутися до нормального життя.
Найсуттєвіші обмеження стосуються першого року після операції; за цей час імпланти мусять зростися з кісткою, і хребет має набути правильного положення. Тож людям, які працюють на землі, так і кажемо: в цьому році картоплю не садите, а вже наступного — трішки можете. Якихось спеціальних вправ для реабілітації не призначаємо, головне — багато рухатися і не засиджуватися. Прооперованим старшого віку лежання шкодить, тому їх досить швидко піднімаємо і змушуємо багато ходити — ходьба і є їхньою реабілітацією.
— Чи має значення для прооперованого чи хворого зі сколіозом поза для сну?
— У лежачому положенні відчутного перевантаження хребта не відбувається, тож спати й обирати матрац для сну можна, як кому зручніше.
— Людині, яка потребує операції, завжди важливо почути історію вже прооперованого пацієнта. Поділитеся такою з нашими читачами, Ігорю Ігоровичу?
— Одна наша пацієнтка з Черкащини мала сколіоз, на тлі якого розвинувся стеноз каналу хребта. Через це посильна для неї дистанція поступово скорочувалася. Медикаментозне лікування їй не допомогло. Розповідала, коли проходила 200–300 м, її згинало вперед, тож була змушена або обпертися, або сісти. Як показали знімки, в свої 64 роки вона ще міцна за загальним станом здоров’я, до того ж веде здоровий спосіб життя. Це дозволило успішно зробити достатньо велику операцію, під час якої ми звільнили нерви й вирівняли хребет. Наступного дня жінка вже піднялася. Додому поїхала задоволена. Там дещо зменшила обсяги свої городніх робіт. Тепер може спокійно пройти близько кілометра і добре почувається.
Вела розмову Ольга ГОЙДЕНКО.
