Є на нашій землі особливі місця, де відновлюєшся у силі духу, зростаєш у вірі, міцнієш у любові. Одне з таких – церква Різдва Пресвятої Богородиці у Криворівні. Тут гарно будь-якої пори, і серце тенькає, коли ще від зупинки серед дерев угорі проступають милі серцю обриси. Пам’ятка архітектури національного значення, криворівнянська церква Різдва Пресвятої Богородиці зведена на присілку Заріччя в далекі 1660-ті рр., а 1719-го перенесена на пагорб через Чорний Черемош, що засвідчив і напис під покрівлею над західним ганком.
У книзі «100 великих чудес України» так згадується ця сакральна перлин: «Криворівнянський храм височіє на прибережному пагорбі, нагадуючи корабель, який злетів на хвилі». Повністю дерев’яна (під час реставрації, організованої церковною громадою на чолі з парохом, церкву знову перекрили гонтою), криворівнянська святиня має ще одну родзинку в своїй історії: вона завжди була відкритою, навіть за часів СРСР тут відбувалися богослужіння. Не одне покоління священиків змінилося, а найвідоміша зі священичих династій у Криворівні – родина Бурачинських-Волянських – в сумі віддала церковному служінню близько 100 років. З 1893-го по 1923 р. парохом був Олексій Волянський, про чиє духовне і громадське служіння нагадують меморіальні таблиці на стінах вівтаря та зовнішній церковній. Саме при цьому пастирі Криворівня, за висловом українського етнографа Володимира Гнатюка, здобула славу «Українських Афін», куди збиралися світочі культури і духовності. Тут молилися Михайло Коцюбинський, Іван Франко, Яків Головацький, Михайло Грушевський, Гнат Хоткевич, Леся Українка… Усіх їх отець Волянський радо гостив у своїй оселі, названій з легкої руки Михайла Коцюбинського «Сонячною хатою».
1901 р. церкву з пасторським візитом відвідав Митрополит Андрей Шептицький (на той час – єпископ Станіславський), автор відомого послання «До моїх любих гуцулів» і, як зазначено на меморіальній дошці до 100-річчя події, ревний захисник київського православ’я, поборник церковної єдності українського народу. А поряд – місточком через роки – інша таблиця інформує: на початку 1960-х рр. тут звершував своє перше священне служіння (іще дияконом!) о. Василь Романюк – майбутній патріарх Київський і всієї Руси-України Володимир. Саме тут, біля цих таблиць, традиційно фотографуються на згадку гості-мандрівники. Поряд із храмом – 220-річна дерев’яна двоярусна дзвіниця, вкрита гонтою, і нова, із 5 дзвонами. Це ж тут (як і всередині храму) Сергій Параджанов знімав «Тіні забутих предків», залучаючи горян до масових сцен…
Нині до молитовних потреб мешканців села понад 20 каплиць і 3 церкви на віддалених присілках, та на свята всі, хто може, приходять сюди, змішуючись у натовпі з сотнями туристів, які звідусіль приїздять до Криворівні, щоб причаститися, побачити й надихнутися святістю цього місця, яку тут важко не відчути.
…Усередині храму – велич і тиша. Бога тут бачиш на образах і відчуваєш Його присутність на кожному кроці. Старовинну вівтарну ікону Ісуса Христа зі скрижалями, на яких зображені символ Триєдиного Бога та сцена зі Святого Писання про Страшний Суд, відкрили під час недавньої реставрації. Понад 220-річні підсвічники з ликами ангелів також нагадують про вічність. До храмової ікони Божої Матері «Втілення творчих задумів», на якій Богородиця і Спаситель зображені в гуцульському вбранні, прагнуть прикластися не лише парафіяни, а й мандрівники з усього світу, особливо люди творчих професій. А якщо пощастить, можна отримати з рук священика ще й такий самий маленький паперовий образок, який завжди буде з тобою…
Митрофорний протоієрей Іван Рибарук краще за всіх екскурсоводів може розповісти про свій храм. Уродженець Верховинського р-ну, випускник сільгоспвишу, духовних семінарії та академії, він міг залишитися служити в Києві, але вибрав Криворівню. З липня 1995-го о.Іван – настоятель Храму Різдва Пресвятої Богородиці, а водночас учасник і організатор багатьох релігійно-наукових конференцій, співорганізатор «Мирянського Руху за єдність церкви і народу України. Схід і Захід під Покровом Богородиці», відповідальний за духовну роботу ГО «Патріоти Гуцульщини» та ВО «Товариства Гуцульщини», який от уже 23 роки проводить заняття «Школи духовного подвижництва в миру» для дорослих при церкві, й 13 років веде гуртки «Духовний розвиток» та «Духовна творчість» при Верховинському Палаці для дітей та юнацтва.
…Коли під час реставраційних робіт у церкві зняли фарби, розповідає о.Іван, під ними побачили ікони 1730-х рр. Каже, стіни церкви зрушили від часу, і їх скріпили дерев’яними стовпами, розташування яких припало поверх деяких ікон. Тому люди попросили художника намалювати нові образи, змістивши їх трохи вбік. Тепер у храмі – по 2 настінні ікони Марії Єгипетської і вмц. Варвари; остання зображена на давнішому образі з пальмовою гілкою в руках, а на пізнішому – з терновим вінцем; і те, й інше – символи святості. А от два неймовірно гарні хрести обабіч аналою виявилися лише копіями – але ж якими майстерними!
Тим часом настоятель звертає увагу на давню ікону, яка зображує Положення ризи Пресвятої Богородиці у Влахерні. Каже, саме на честь цього свята в 1660-х рр. було освячено новозбудовану церкву, яку після перенесення знову освятили вже на честь Різдва Пресвятої Богородиці; відтоді в селі стало 2 храмових свята – 15 липня і 21 вересня. Та коли в церкві на перше храмове свято сталося вбивство (згадаймо сюжет «Тіней забутих предків» М.Коцюбинського), люди відмовилися від нього більш ніж на століття. Лише 2017 р. традиція відзначення була урочисто відновлена, тож тепер липневе святкування ще й нагадуватиме про справжній вік криворівнянської церкви.
Своїми парафіянами о.Іван називає всіх криворівнян, а це близько 1,5 тис. осіб. Якщо по неділях на богослужіння приходить кожен десятий з мешканців, то, приміром, на Різдво разом із туристами буває й 1000 людей. Тоді всередині помішається лише частина; решта слухають Службу Божу на подвір’ї.
Офіційний початок богослужіння тут – о 10 ранку, та о.Іван завжди приходить раніше й розпочинає сповідь. А завершується служба в різний час; принаймні до 13 год. мандрівник може розраховувати спуститися на зупинку, аби встигнути на автобус до Косова, Коломиї чи Івано-Франківська.
Ольга ГОЙДНКО.
