Традиційно в кожну четверту суботу листопада Україна поминає своїх дітей, що померли від голоду в 1921–23-му, 1932–33-му та 1946–47-му роках. Найстрашніший Голодомор-геноцид 1932–33-х рр. забрав життя, за різними даними, 8–12 мільйонів українців. Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи називає ще одну страшну цифру: близько одного мільйона померлих дітей віком до десяти років у цей період, ще 600 тисяч через голод не народилося.
У радянський час про цю страшну трагедію не згадували, комуністичний режим замовчував її, адже він і є організатором штучного голоду. У листопаді 1932 р. вийшли Постанови ЦК КП(б) «Про заходи щодо посилення хлібозаготівель» та «Про ліквідацію контрреволюційних гнізд та розгром куркульських груп», що дозволяли відбирати у селян хліб за статтею «контрреволюційні злочини», а 26 листопада — наказ наркома юстиції та генерального прокурора УРСР, в якому наголошувалося, що «репресії є одним із потужних засобів подолання класового спротиву хлібозаготівлі». Так розпочалася ретельно підготовлена й замаскована каральна операція проти українського народу, під час якої у селян забирали абсолютно все їстівне, навіть зерно на насіння. Приречені на голодну смерть, люди не могли покинути свої хутори та села, що були оточені червоноармійцями. Тих, кому вдавалося якось дійти до залізничної станції чи міста, відловлювали й повертали назад.
Ті, хто пережив Голодомор, теж про нього довго мовчали. Хтось боявся репресій влади, інші, бачивши смерті своїх рідних, й через десятиліття ціпеніли від жаху. Голодомор викосив цілі родини на Чернігівщині, Одещині, Вінниччині, Дніпропетровщині, Донеччині та Луганщині. Найбільше постраждали Київська, Полтавська та Харківські області, де втрати сільського населення подекуди перевищували 50 відсотків. У цих регіонах фактично немає такої родини, яку оминула б страшна біда. І якщо хтось не знає про померлу рідню в 1932–33-х роках, про замучених земляків, то це тому, що голод стирав із географічної мапи цілі хутори й села, що обривалася ниточка роду, і вже нікому було розповісти про родинну трагедію.
Тож згадаймо своїх, запалімо свічку пам’яті 28 листопада о 16 годині на своєму вікні чи біля меморіалу замордованих голодом.
Всеохопну акцію «Свічка у вікні» у 2003 році ініціював дослідник Голодомору, історик, журналіст, професор Києво-Могилянської академії Джеймс Мейс, завдяки якому світ дізнався про винищення українського народу штучним голодом.
Орися ВЕЛИЧКО.
