Хто не пам’ятає відому фразу з популярного фільму радянських часів, де пророкували велике майбутнє телебаченню, яке замінить усе: кіно, театри. Та хоч би як швидко розвивалася цивілізація, тішачи людей всілякими благами, хоч би які культурні надбання додавалися до скарбнички духовності, найдревніше — театральне мистецтво, зароджене ще в античні часи, лишається одним із найбільш затребуваних людьми. На цю своєрідну кафедру духовності, як багато хто називає театр, вони продовжують приходити не лише за емоціями, насолодою, а й у пошуках змісту, яким має бути наповнене справжнє життя. А її найпрогресивніші, найвідданіші викладачі всіляко прагнуть підвищувати рівень викладання у цьому храмі мистецтва. Серед таких — і мій сьогоднішній гість, котрий свого часу став чи не наймолодшим керівником театру і про якого дуже швидко заговорили як про вмілого антикризового театрального менеджера, режисера з оригінальним баченням театрального процесу. Його він утілював на сценах Сумського, а затим Закарпатського обласних музично-драматичних театрів. Та найбільшою гордістю, досягненням став Київський академічний Молодий театр, якому було віддано 16 років життя, аби підняти з руїн до рівня європейського театру. Волею долі творча дорога митця кілька років тому пролягла до головного, франківського театру країни, який він очолив. На порадницькій гостині – відомий український режисер, народний артист України Станіслав Мойсеєв.
ПРО МОЛОДЬ І МИСТЕЦТВО
Оскільки ще займаюся й педагогікою, маю студентів, веду акторський курс у Національному театральному університеті ім. Карпенка-Карого, то дуже уважно спостерігаю за новим поколінням. Мені цікаво, якими, з чим вони приходять у це життя. На відміну від багатьох, хто скептично відгукується про молодь, я не поділяю такого ставлення.
Вони – кращі, талановитіші. Будучи прихильником східної традиції, підходу в педагогіці, вважаю, що поганий той учитель, у котрого учні не стали кращими, ніж він сам. Так, сучасні молоді люди інші, безперечно. І багато в чому цікавіші, глибші, наполегливіші в досягненні своїх життєвих цілей.
У чомусь й більш амбітні. Тобто в них є дуже багато хороших якостей. Кожне покоління щось приносить у цей світ.
Якраз молоде покоління режисури у цьому сенсі демонструє хороші позиції, як на мене. Інша справа, що вони, на жаль, грають на складному для їх розвитку полі. Бо немає тих потрібних, важливих обставин у самій системі театру, аби дати їм більший поштовх для розвитку. Але тепер вони незалежні й не думають, що їм хтось щось дасть. Усе-таки намагаються зробити самі, взяти те, що вважають за потрібне.
ПРО ТЕАТР
Європейський театр не існує поза соціумом. Він надзвичайно активно реагує на проблеми довколишнього життя і розмовляє з глядачем переважно про його життя, про глобальні, філософські проблеми. У цьому його основна фішка. І то є ознакою сучасного, передового театру.
Я давно вважав і залишаюсь при своїй думці, що театр – це віддзеркалення, рефлексія на життя. Він не покликаний зараз відокремитися від того, що відбувається довкола. Дуже багато ми споживаємо солодких казок і несправжніх історій – через мас-культ, серіали, різноманітні ток-шоу потрапляємо в світ ілюзій. І це одна з величезних проблем існування, сучасної людини. Тому треба протистояти цьому, що й робить хороша сучасна література, ну, і класична, безумовно. Бо класика ґрунтується на відвертому, щирому ставленні письменника до життя, до людей. І всі класики соціологічні, якщо так можна висловитися, а ми про це забуваємо. Згадаймо хоча б Карпенка-Карого – він же не розповідає у своїх п’єсах казки. А пише про людину, котра живе у той час, про її проблеми, страждання. От і все. А ми чомусь намагаємося відгородитися від цього.
ПРО ГЛЯДАЧА
Як же висловитися, аби сказати правду і не образити… Насправді є хороші якості: щирість, відкритість, емоційність глядача. Це важливо. З другого боку, є нерозбірливість, відсутність загальної культури, що не дає змогу глядачу відокремити справжнє від підробки. Тобто ми, вочевидь, констатуємо проблеми смакові у сучасного глядача.
Ми всі причетні до проблеми якості глядача. Але театр не завжди може конкурувати по масштабах аудиторії (і він не конкурує), по можливості впливу, скажімо, з телебаченням, шоу-бізнесом. А саме там формуються проблеми, які потім заважають нам отримати те, чого б хотілося в підсумку. Отож який глядач – такий і театр. І, на жаль, практично неможливо вирватися з цього замкненогокола.
ПРО МИСТЕЦТВО І ЗМІСТ ЖИТТЯ
У виставі «Лев і Левиця» є епізод, коли Тургенєв зустрічається з Толстим, і вони розмовляють про значення літератури. Виникає суперечка: який же смисл і які функції, завдання літератури? Лев Толстой говорить важливу річ: мистецтво надає значення життю. Тобто мистецтво є зміст, власне кажучи. Тому що решта – заробляння грошей, розваги, сімейне життя, народження дітей – це зовнішні фактори. А де ж зміст, де сутність цього життя? У чому вона? Можливо, у вірі, в служінні, але мистецтво для будь-якої людини може створити зміст.
ПРО СЬОГОДЕННЯ
Бути небайдужими – це дуже важливо. Але не треба спалювати себе. Адже все прописано: і кому скільки жити, і кому коли вмирати. Треба намагатися, залишаючись небайдужими, тримати себе в балансі, в якійсь середині, не впадаючи в крайнощі. Коли людина живе в балансі, тобто знаходить внутрішню гармонію, вона починає гармонійно ставитися до світу і сприймати всі прояви і зла, і жорстокості як те, що послано зверху. Ми не знаємо до кінця, чому це послано саме нам, чому саме зараз, чому мають гинути молоді прекрасні люди. Ми – не знаємо. Але цілком очевидно, що ці випробування нам дані не просто так, і маємо мужньо, свідомо їх приймати.
Квітень, 2015 рік.
Повну версію порадницької гостини з Станіславом Мойсеєвим можна прочитати в книжці “Порадницька гостина. Історії життя та успіху. 2006 – 2016”.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна Власюк.
