З Анатолієм Гнатюком

У мене від самого ранку, та ще й звечора, завжди піднесений, світлий, добрий настрій. І живе в душі надія — надія на добро, яке неодмінно переможе. І якось на душі так щемно, коли ота перша зірка з’являється на небі в Святвечір, і ми всі збираємося за столом, де неодмінно є 12 страв. Чи коли йдемо до храму, слухаємо церковний хор. Начебто перебуваєш у якомусь блаженному космосі добра, благодаті, й хочеться говорити про хороше або й навіть разом просто помовчати.

З Оленою ми вчилися в театральному інституті імені Карпенка-Карого на паралельних курсах: вона — на театрального критика, а я — на актора. Ідеальний союз! Там і познайомилися, почали зустрічатися. Все були прекрасно, кохали одне одного. Але ж: молоді — дурні, як у народі кажуть, тому й часто сварилися. Відповідно, часто й мирилися. Ото після одного такого «миру» вирішили ми одружитися. Подали заяву, а тоді ж давали місяць на роздуми. Нам його вистачало, аби знову розсваритися, й до загсу, звісно, не потрапляли. А помирившись, знову подавали заяву. І так — тричі. Хтозна скільки б це тривало, аби не призвали мене на службу. Як повернувся, подали ми з Оленою заяву вчетверте. Уже не сварилися, були впевнені, що хочемо прожити все життя в парі. Відсвяткували весілля. Ось так і живемо — 33 роки в шлюбі.

Багато в пам’яті цікавих, красивих випадків, коли ми один одному допомагали. Та найбільше гріє мене й досі така історія. У нас із Миколою різниця 12 років. І коли я був ще маленьким, а він уже парубкував, часто ходили до річечки, що протікала в нашому селі Немирівка, яка тоді видавалася мені великою рікою. Микола брав мене за руку, ми розганялися й разом перелітали через неї. Сам би нізащо не перескочив: і сил не вистачило б, і сміливості. Так і по життю тримаємо один одного за руку.

Уже багато років співпрацюю з Академічним ансамблем пісню і танцю Державної прикордонної служби України, де начальником Василь Олексійович Неграй, художнім керівником Геннадій Іванович Синєок. Якось поверталися з мого сольного концерту в Приморську, де й ансамбль був задіяний, їдемо з Геннадієм Івановичем у поїзді, я й зізнався: так хочеться заспівати з живим колективом, чи не міг би підказати кількох музикантів? Він і каже: «А оркестр тобі не підійде?» — «Та й мріяти не міг?! Це ж щастя для будь-якого співака!» Отак і почали готувати мою сольну програму із оркестром ансамблю під його керівництвом, задіяли й балетну групу, якою керує Лілія Черноус. Великою насолодою та щастям було працювати з такими професіоналами. Мій сольний концерт «Мрії» — то розмова про життя: пісні про батьків, рідний край, війну, любов, розлуку, є невеличкі театральні сценки, багато гумору.

А ще в карантин записали мій концерт уже на нашому Суспільному телебаченні, де прекрасні умови, хороша техніка, прекрасна режисерська робота Олега Пилипчука. Вдячний каналу за увагу до мене, моєї творчості.

Із задоволенням граю у виставах за його сценаріями, зокрема у «Кафе «Республіка» та «Украдена краса» в столичному театрі «Сузір’я», де керівником талановитий режисер і прекрасна людина Олексій Кужельний. Раніше багато їздили на гастролі. Коли карантин зупинив роботу, Богдан вигадав таку собі Театральну станцію в Інтернеті. Пише короткі казки і на своїй домашній кухні знімає відео, виставляє в ютуб. Я розповідаю казку, й одночасно готую цікаву страву. А нещодавно вийшли з цією програмою в онлайн. Цікавий був експеримент. Плануємо продовжити — вже з гостем, Сергієм Калантаєм, чудовим актором, моїм другом і кумом.

Як на мене, в творі «Шельменко-денщик» закладено код українця, котрий за будь-якої ситуації знайде вихід, побачить оптимізм навіть там, де, здавалося б, підстав для нього немає, і йде по життю з тією надією на краще. Це насправді допомагає людям жити.

Дякую за таку прекрасну можливість звернутися зі сторінок вашої гарної газети до її читачів у Новому році, привітати з новорічно-різдвяними святами. Не побоюся бути банальним і скажу, що в цей непростий час бажаю їм найперше здоров’я та оптимізму. Тримайтеся, дорогі, рідні люди, все буде добре, ці біди й негоди, що звалилися на нас і на весь світ, неодмінно минуться. Будьте здорові, будьте щасливі, вірте в Бога і мрійте — багато мрійте!