Коли чуєш чергові марення росіян про те, що України як такої не існує і ніколи не існувало, виникає запитання: а як же надбане нашою країною за віки, зокрема її культурна спадщина, і якщо нас, українців, немає, то чиє ж це все багатство?! І чия, зокрема, та музика, яку впродовж кількох десятиліть творить український композитор, митець світового рівня, лауреат Національної премії імені Шевченка, народний артист України, Герой України Євген СТАНКОВИЧ?! Музика про Україну, про людей. Створюючи свій унікальний музичний світ, митець розповідає й історію своєї країни. А його колеги стверджують: хочете збагнути Україну — слухайте Станковича.
Він є автором шести симфоній, п’ятнадцяти камерних симфоній, декількох опер і балетів, інструментальних концертів, а також музики до численних спектаклів та кінофільмів. Особливе місце в творчості композитора — українському фольклору, який органічно поєднує із сучасною музикою. Про те, чим живе, над чим працює зараз композитор, котрий минулого року відзначив своє 80-ліття, спілкуємося на порадницькій гостині.
ПРО ВЕЛИКУ ВІЙНУ
Вірно кимось було сказано, що це — найбільша трагедія на початку нашого віку. На мою думку, це початок якогось апокаліпсису. І ніхто не очікував такого, хоча й відчували, що може щось статися страшне. Та щоб аж таке! Це дуже важко пояснити, коли люди, сусіди подібне коять. Ті, які колись у москві кричали нам: ми з вами — брати, брати. Коли я вчився у 8 класі, співав у хорі соло, і була в репертуарі пісня «Україна і росія возз’єднались назавжди». Це такий фарс, що десятиліттями, століттями тривав. Зараз воно все вихлюпнулося на поверхню, і ми побачили, що сусід насправді прийшов нас просто знищити — як людей, як націю. Та поки є сили, треба боротися. Тичина був правий, коли написав ці рядки:
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
ПРО НАРОДЖЕНУ СЬОГОДЕННЯМ МУЗИКУ
Закінчив велику роботу, яка називається «Україна. Музика війни. Колискова для убитих дітей. Псалми війни». Восени в Національній філармонія має виступати хорова капела «Думка» у супроводі Національного оркестру під керівництвом Володимира Сіренка. А також ще другий її варіант звучатиме у Львівській національній опері, уже з постановкою. Це велика робота, десь хвилин на сорок.
Після повномасштабного вторгнення я поїхав на своє рідне Закарпаття, і там розпочав її писати. Завершив би ще раніше, та важко хворів кілька місяців. Але за всіх умов стараюся працювати.
ПРО СОРОКАРІЧНУ ЗАБОРОНУ ФОЛЬК-ОПЕРИ «КОЛИ ЦВІТЕ ПАПОРОТЬ»
Щодо заборони. …Та різні були формулювання. Казали, це питання навіть на засіданні в головного московського ідеолога Суслова розглядалося, чомусь. Це ще нам усім пощастило, що то було замовлення відомої французької фірми «Алітепа» народному хору імені Григорія Верьовки після його тріумфальних гастролей у Франції. Ця фірма возила українські колективи на закордонні гастролі, зокрема й Хор Верьовки, й Ансамбль Павла Вірського, і російські колективи. На здачу опери дуже багато з москви люду приїхало. Не пам’ятаю вже, хто саме сказав мені, що маю право, як і керівник Хору Верьовки Анатолій Авдієвський, укладати угоду. А нам дійсно пропонували дуже гарні умови, гастролі. Зокрема 25 вистав «Коли цвіте папороть» провести в паризькій Гранд-опера та укласти п’ятирічний контракт на співпрацю. Це нам у принципі й підійшло б. Ну, а Євген Лисик, котрий мав багато різних контактів, сказав, що вже ходять чутки, мовляв, як це так — вони самостійно почали грати? Така йшла боротьба тоді ще. Нашому поколінню більш-менш пощастило, оминула та біда 60-х років, коли щось сказав — і вже біда, вже неблагонадійний. Та якби опера була нашою ініціативою, а не французів, то ніхто, ніде й ніколи навіть не говорив би про це.
… Аби не Володимир Вовкун, котрий тоді щойно прийшов на посаду генерального директора — художнього керівника Львівської національної опери, та Володимир Сіренко, головний запрошений диригент у Львівській опері, то до цього часу не чув і не бачив би цю свою оперу на сцені. Так, досі частинами її десь виконували, але ж…
ПРО УКРАЇНСЬКИЙ ФОЛЬКЛОР
Україна — одна з найбільш старовинних, древніх націй на світі — хочу, аби ці слова було підкреслено. І свідченням тому є саме її фольклор, особливо музичний. Тому що інші традиції стиралися, а це передавалося з покоління в покоління. Жоден народ світу, відповідаю за свої слова, не має такої багатющої музичної спадщини, як український. Зараз молоді композитори, коли пишуть твори, беруть автентичний фольклор. І це — фурор. Це — унікально. Свого часу я багато їздив по різних селах, вивчав наш фольклор. І кожне село має свої унікальні пісні. А той горловий спів на Полтавщині — то щось неймовірне! Українські голоси — унікальні, наповнені якоюсь особливою силою. Такого ніде немає. Тому, думаю, українську історію треба вивчати не по книгах, а по фольклору — це, до речі, повторюю вже сорок років. Бо там закладено все. Я, наприклад, у своїй творчості використовував пісні, які мають, і це було доказано, тисячу років. А скільки таких ще є нерозшифрованими і чекають свого часу. Треба ентузіастів, хоча вже й зараз, як уже говорив, на це багато молодих композиторів звертають свою увагу. Що якраз свідчить про те, що Україна живе, вона відроджується. А відроджується через фольклор тисячолітньої давнини.
Повну версію порадницької гостини з ЄВГЕНОМ СТАНКОВИЧЕМ можна вже прочитати в свіжому номері газети «Порадниця» від 3 серпня 2023 року.
Автор та керівник проєкту Тетяна Власюк, головний редактор газети «Порадниця».
