Унаслідок війни значна частина українців втратила внутрішні точки опори і багатьох турбує, як їх повернути собі знову. Один зі способів — працювати над розвитком «внутрішнього дорослого».
Опора — це той стан, на який впливають обставини, але це також є і певна навичка, якої можна набути чи розвинути. Будь-які емоції — приємні чи ні — сигналізують нам про наші потреби та рівень їхнього задоволення.
Базові емоційні потреби людини: мати безпечну прив’язаність, висловлювати емоції та потреби, проявляти спонтанність, мати реалістичні межі (законодавчі межі, принципи тощо) та самоконтроль, бути собою, відчувати справедливість та бути автономною, компетентною. Багатьох із нас не навчили задовольняти наші емоційні потреби, коли можна прогулятися без мети, відпочити, лягти спати о 9-й вечора чи завершити неприємну розмову. Але коли немає контакту з емоційними потребами чи навичками турботи про них, тоді і відбувається відчуття втрати опори. У багатьох людей існує фейкова дорослість, коли ми не чуємо свою справжню потребу.
Наприклад, ви погодилися працювати, коли насправді не хочете; працюєте на вихідних заради похвали; вирішуєте все самостійно замість того, аби попросити допомогу; замовчуєте свою думку, аби не образити подругу тощо. Цей фейковий стан спричинений самокритикою, яка каже, що ніби ти недостатньо класний/класна і треба ще щось зробити, аби відчути почуття щастя. Насправді цей стан транслює ніби «я допоможу почуватися краще тут і зараз, байдуже, що буде потім».
Здорова дорослість це про вміння приймати себе, свої слабкості і не корити себе за них, вміння переживати ситуацію та знаходити вихід із неї.
Усвідомлення включення — це найперша навичка, яка допомагає встановити контакт із власним станом. Звернути увагу на свою поставу, відчути фізичне тіло у просторі; перерахувати предмети, які бачите, та звуки, що чуєте; зробити глибший вдих та помітити запахи тощо; відзначити відчуття в тілі, думки тощо.
Практика «помічання» — одна з базових технік «здорової дорослості». Це навичка звертати увагу на свій стан, ніби озвучуючи та легалізуючи його. Це перша сходинка до будування опори. Під час «фейкової дорослості» ми намагаємося не помічати неприємні емоції та швидко їх позбутися. Під час «здорової дорослості» — помічаємо емоції та намагаємося потурбуватися про потреби, знайти рішення, на які впливаємо.
Ще одна з практик — запитати себе, що б ви сказали близькій подрузі у такому стані, а також — запитати, як я можу потурбуватися саме про себе. Наприклад, ви помічаєте, що вам боляче читати жахливі новини. Ви потребуєте передишки та можливості впливати бодай на щось.
Можна підтримати себе тим, що вам болить за людей і що ви шукаєте шляхи підтримки, тож дуже цінно, що такі люди існують.
Ви виходите на 10 хвилин на свіже повітря без телефону з новинами/обіймаєте кота/говорите із близькими і плануєте дії на завтра. Уявіть доброзичливу людину поруч із вами, яка підтримує вас та прослідкуйте, що ви відчуваєте.
Можуть бути різні реакції на уявну підтримку — від сліз до спокою. Бо, з одного боку, ми можемо хотіти такої підтримки, а з іншого — почуваємося вразливими.
Для тренування практик варто обрати або минулі ситуації, в яких ви могли вдіяти по-іншому, або теперішні буденні ситуації, в яких ви перебуваєте у стресі не на 100%.
Юлія ТКАЧЕНКО, психологиня.
