Чи не кожні півроку ніжинка Лідія Поляк привозить до рідного міста спортивні нагороди. Друзі та знайомі жартують, мовляв, без неї не відбувається жоден спортивний захід. Адже спорт давно став одним із її сенсів життя. Цікаво, що на всеукраїнських змаганнях, де вона постійно бере участь, її суперники навіть не здогадуються, що конкурують зі звичайною вчителькою з міста над Остром.
Зранку в приватному секторі Ніжина можна зустріти Лідію під час пробіжки або на велосипеді. Щоправда, коли на вулиці сльотаво й брудно, не побігаєш і не поїздиш. Доводиться робити розминку вдома, бо найближчий стадіон за кілька кілометрів. А продовжувати на роботі – жінка викладає фізкультуру в школі №4. Привчив її до активного способу життя тато.
– Змалку по хаті ходила розправивши плечі, тримаючи осанку, – згадує пані Лідія. – Батько контролював, та й сама вчилася, дивлячись на його міцну статуру. Їх тоді у міліції змушували здавати нормативи, тому – дякую мамі за очі, а татові за спорт. А потім батькову естафету підхопив наставник, тренер із легкої атлетики Юрій Спиридонов.
Семикласниця Ліда пройшла відбір до його секції. Він тоді викладав у Ніжинському агроінституті, а там була добре оснащена спортивна база. Завдяки тренеру пізнала смак перших спортивних перемог.
Лідія Поляк – багатопрофільний педагог. Окрім фізкультури, викладає географію та біологію. Має понад 20 років педагогічного стажу. Освіту здобувала спершу в Ніжинському, потім Чернігівському університеті, де закінчила магістратуру з фізкультури. Природнича спеціальність доповнює фізкультурну, бо, за її словами, без розуміння особливостей людського тіла, діяльності живого організму спортом займатися важко.
Нагода поспілкуватися з Лідією Поляк випала після її чергової перемоги. На початку березня жінка виборола два срібла на чемпіонаті України з легкої атлетики за участі більш ніж 200 спортсменів. Учителька стала другою у двох забігах на 60 і 400 м.
– Вітаю з новими здобутками. Минулого разу бачилися, як ви здобули перше місце на Кубку України. Коли встигаєте?
– Дякую. Без постійного руху вже не уявляю себе. Доки матиму сили і натхнення, змагатимуся. Хіба дивно, що вчитель фізкультури їздить на змагання? Як розповідати про нормативи, коли сама хекаєш, присівши 10 разів? Учні можуть попросити показати, як правильно виконувати ту чи іншу вправу, і вчитель не може відмовити. Мої здобутки – це моя робота.
Звісно, змагання – недешеве задоволення, та чи бачили хоч одного спортсмена, котрий жалівся б?! Є такі, що і в стареньких спортзалах займаються. Нині все дорого, але миті, коли 200 людей проїхали половину країни, аби пробігти з тобою 400 м, чи метнути диск, поспілкуватися на спортивні теми – безцінні.
– А у вільний час чим займаєтесь?
– Домашнім господарством, читати люблю. Та частіше у вільний час я в спортзалі. Це і ліки, і нагорода, і саморозвиток…
А ще вона матір двох синів, волонтер, учасниця волонтерської групи «Солдатські страви», яка робить овочеві заготовки для бійців.
Нещодавно у рамках арт-платформи «Грані жіночності», що вперше відбулася у Ніжині напередодні жіночого свята, Лідія Поляк разом із іншими ніжинками стала моделлю нової колекції ніжинського дизайнера Євгенії Липовецької «Палітра мрій».
Михайло ЛОМОНОСОВ.
