Якби мала запросити цього місяця на одну-єдину столичну виставку, – порадила б саме її. Адже мистецтво має лишати в нас свої світлі відбитки, єднаючись із роботою думки і серця, емоціями й натхненням від побаченого, спонукати до творчої дії – кожного у свій спосіб. Бо так цінно й важливо знайти джерело, яке очистить у тобі все найкраще, звільнивши від намулу й піни… А під картинами заслуженого художника України Юрія Нагулка, виставка якого триває у стінах Музею української діаспори, все це відбувається чи не з кожним. І оновлюється душа, а з нею і здатність переживати, прагнути світла, бачити серцем, примножувати добро; і міцнішає Богом дана потреба вірити, сподіватися, любити. Теми майбутнього України й української жінки – два крила цієї добірки полотен митця під назвою «Українська весна», створених ним за останні 2 роки.
Кожна картина Нагулка – це живописне втілення його філософських роздумів і спогадів. На багатьох полотнах є його сестри й бабусі, мама і дід, батько, дружина, та й він сам, зізнається художник. І навіть випадково зустрінуті люди можуть раптом оселитися на новому полотні, що часто стає загадкою для нього самого: чому саме той? Відповіді на це не шукає; вона-бо в кожного своя. Та духовний світ насправді дотичний до матеріального.
У його полотнах – одвічний пошук і заохочення до поступу духовного. Роздуми про те, хто наш ближній, як дорого коштує наша душа, в яких одиницях вимірювати власну долю. Про свободу, яку втратиш довіку, лиш раз продавши чи зрадивши, і про мовчання, часом здатне дати більше, ніж довгі диспути. І, вочевидь, навіяні війною думки про ніколи не бачену людину, яка за сотні кілометрів від твого дому вчора, колись або й цієї хвилини поклала життя своє за тебе, і за твоїх дітей, і дітей їхніх дітей… А ти так і не знатимеш, кого та людина любила, за ким краялося її серце… Про наше одвічне прагнення волі, що єднає нас у єдиний народ, бо вільний горнеться до вільного.
Земля в нього непомітно переходить у небо, а нинішнє, минуле й майбутнє не просто сусідять – сприймаються як одне ціле, створюючи веселкову стежку життя. Та кожен може по-своєму трактувати побачене на полотні крізь кольорові бризки — можливо, дощу часу і простору? – властиві творчій манері митця.
Не менш віртуозно Нагулко малює словом. Є серед його глибоких, змістовних роздумів, які так само плідні для поступу душі й серця, і власні дороговкази з минулого. «Трудись, щоб отримати дар любові», – казав йому дід. «Живи так, щоб опісля навіть думки не було щось міняти в заплічному», – певно, ці золоті слова, почуті в юності, вплинули не лише на мистецьку долю Юрія. І як не занотувати до записника свого серця слова художника: «Лише від нас залежить, що несемо світові, яка ріка витікає із нашого серця».
Але краще прийдіть сюди, на вул. Московську, 40-б, самі, по свої власні думки й емоції.
Ольга ГОЙДЕНКО.
