Трахтемирів геть горою
Нечепурні свої хатки
Розкидав з долею лихою,
Мов п’яний старець торбинки.
Із поеми Тараса Шевченка «Сон» («Гори мої високії…»).
Трахтемирівський півострів – найбільш містична і найменш заселена територія на межі Київської та Черкаської областей. Його називають сакральним серцем України. Заповідна ділянка суходолу в середній течії Дніпра, яка із трьох сторін омивається водами Канівського водосховища. Тут до затоплення розташовувалось однойменне село Трахтемирів, чи не давніше від Києва. Його ще називають першою козацькою столицею.
БАБИНА ГОРА, ДІДІВ ШПИЛЬ
Перші поселення на Трахтемирівському півострові виникли ще в добу середнього палеоліту 120– 130 тисяч років тому. Скільки цивілізацій народжувалось тут! Скільки таємниць стародавніх трипільських племен приховують хвилі Канівського моря! Скільки слідів загадкових скіфів та язичницьких знань поглинули придніпровські гори! А ще тут покояться залишки давньоруських фортець, які першими брали на себе удари кочівників…
Саме тут вимріяна козаками воля і прагнення бути господарями на своїй землі реалізувались у XVI ст., коли Трахтемирів із Зарубинецьким монастирем та навколишніми землями стає власністю козаків.
Археологам вдалося знайти стоянки прадавніх землеробів, котрі першими освоювали ці землі. Вони належали племенам трипільської культури, яких змінило населення доби бронзи. У VI ст. до н.е. існувало Велике Трахтемирівське городище, потужні вали якого досі нагадують про велич і силу скіфських племен. Напередодні становлення слов’янського етносу на Трахтемирівській землі розселяються племена зарубинецької культури. Поселення і городища цього часу – Бабина Гора, Дідів Шпиль, Монастирьок, Батурова Гора, Заруб, Григорівка, Бучак. Насичене життя на півострові панувало в козацькі часи, коли в 1580-х роках з’являються реєстрові козаки, а Трахтемирів стає їхньою столицею. Тут зберігався арсенал, діяв шпиталь, відбувались ради, приймались посли і споряджались флоти у морські походи! Чим же ця місцевість в усі часи так приваблювала поселенців? Виявляється, до створення Канівського водосховища саме тут ріка була мілкіша, ніж будь-де. Та ще й настільки, що існувало кілька бродів, якими в давнину вершник міг переїхати Дніпро конем, навіть не замочивши одяг! А це – постійний зв’язок із Лівобережжям. Зрозуміло, що таке місце в усі часи привертало до себе увагу. Через Трахтемирівський брід із давніх-давен переправлялися з берега на берег цілі армії завойовників і захисників нашої землі. Той, хто контролював цю переправу, мав величезні стратегічні переваги. Одним із сторожових міст на території півострова у давньоруську добу було Заруб. Воно контролювало брід через Дніпро й захищало розкидані неподалік мирні поселення.
Поруч із містом діяв знаменитий Зарубський монастир, у якому були й аскетичні підземні, печерні церкви, й кам’яні, оздоблені наземні. Розквіт монастиря настав після рішення короля Речі Посполитої Стефана Баторія віддати його у власність запорозьким козакам. При монастирі було організовано шпиталь для старих і хворих запорожців, у якому вони доживали своє земне життя. Оскільки монастир не мав власного цвинтаря, померлих козаків ховали на кладовищі Трахтемирова. Це одна з пам’яток, яку сьогодні відвідують туристи, завітавши до заповідника. За легендою, саме тут був похований знаменитий козак Муха.
Збереглися до нашого часу й монастирські печери, хоча ходи туди завалені. Під час Другої світової війни в них переховувалися мешканці села. Печерний монастир ніким не досліджувався. Це лише одна з таємниць трахтемирівського заповідника. В ХІІІ ст. місто й монастир зруйнували монгольські завойовники. Як бачимо, півострів – справжня знахідка для сучасних археологів; тут причаїлася наша історія, яку українцям ще потрібно до кінця вивчити й усвідомити…
ЗАТОПЛЕНІ СЕЛА-ЛЕГЕНДИ
Криваві події на цей край чекали у Другу світову війну – в 1943 році поблизу двох сусідніх сіл – Великого й Малого Букрина – радянське військове керівництво створило плацдарм для подальшого визволення Києва. Тоді з майже 400 тис. радянських солдатів, що полягли в битві за головну водну артерію України, на Букринському плацдармі загинуло 250 тисяч. Пізніше, на початку 80-х, у зв’язку з будівництвом ГЕС у Каневі та наповненням водосховища, прийшла нова біда: розпочалося виселення місцевих жителів і дачників. Умовляли кого грошима, а кого й погрозами. Трахтемирів, Зарубинці, Монастирок, Бучак – ці села стали нині легендою. Частину з них було затоплено. І судилося цій землі, замість тішити око мальовничими селами, стати частиною дикої природи.
НА КОЗАЦЬКОМУ ЦВИНТАРІ – ВЕРТОЛІТНИЙ МАЙДАНЧИК
На цьому випробування описаного краю не закінчуються: у 90-х роках минулого століття державну землю заповідника «прихватизували». Так в Україні був створений перший приватний заповідник «Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів». Людям, у яких взяли в оренду землю, почали забороняти випасати худобу, збирати гриби, ходити до лісу по сухостій. Згодом на території заповідника нові власники розвели диких кабанів, благородних оленів, ланей – для «елітних полювань», на які приїздили перші особи держави. Територія була повністю загороджена, на в’їздах зустрічали шлагбауми та воєнізована охорона. Звичайним туристам на територію заповідника входу не було, доступ до багатої трахтемирівської землі мали лише особливі гості. Символом врядування нових господарів стало будівництво вертолітного майданчика на місці козацького цвинтаря XVII ст. і руйнування давніх могил. Місцевий піонертабір «Салют» теж завершив своє існування. На його місці побудували мисливські будиночки для гостей; для господарів – мальовничий маєток на місці трахтемирівської школи, яку довелося знести… Та на початку березня 2015-го з досі нез’ясованих причин він ущент згорів,. Лише з 2014 року, після Революції Гідності, на територію Трахтемирова відкрили доступ усім охочим. І на сьогодні – це ідеальне місце для поціновувачів первозданної природи, тих, хто бажає на день-другий втекти на інший берег сучасної цивілізації.
Нині на Трахтемирівському півострові панує її величність природа. Де ще сьогодні побачиш таке дике буяння лісів, трав і квітів, та ще й відносно недалеко від столиці – за 130 км? Цей дніпровський півострів площею 1006 кв. км. навіть порівнюють за красою зі Швейцарією. Тут забуваєш про все зайве і штучне, не хочеться навіть розмов… Просто сидиш і милуєшся Дніпром – з пагорбів він здається особливо вільним і могутнім.
СПРАВЖНІЙ СКІФ
Говорячи про Трахтемирів, не можу не згадати про місцеву знаменитість, негласного наглядача цього місця, живу його легенду – Олега Петрика, якого всі тут знають як Скіфа (в перші роки після поселення – а це понад 30 років тому – ходив у скіфському одязі). Він – чи не єдиний, хто мав у селі офіційну реєстрацію… Дуже цікава особистість, відлюдник, який у 40 років покинув Київ та подався до Трахтемирова. А дізнався про ці місця випадково: будучи режисером Молодіжного театру, працював тут зі знімальною групою кіностудії Довженка, з якою мав творчі стосунки. Колишнє село з його неповторним природним колоритом і багатющою історією так сподобалося чоловікові, що вирішив тут і залишитися – свідомо відмовився від усіх благ цивілізації (живе без електрики, газу, грошей тощо) заради внутрішньої свободи. Олег Георгійович придбав стареньку хатку, збудовану ще в 1886 році, яка по вікна вросла в землю. Доклав величезних зусиль, і сьогодні це – хата-музей із численними раритетами, більшість з яких знайдені саме в Трахтемирові. Завітати до Скіфа намагаються всі, хто приїздить до сучасного Трахтемирова, адже чоловік відкритий до спілкування, може розказати про історію, побут, природу, якщо, звісно, матиме вільну хвилинку.
МІСЦЕ СИЛИ
А ще варто знати, що Трахтемирів серед езотериків вважається міс цем сили, його навіть називають сакральним серцем України. Дехто й взагалі порівнює з горою Кайлас у Тибеті – культовим місцем для кількох релігій. Сюди часто приїжджають проводити різні енергетичні та медитаційні практики. Мала змогу особисто переконатись, наскільки дивовижна і могутня енергетика цього місця, відвідавши так звану «висоту 222» – точку сили, яка позначена на всіх езотеричних картах світу. Колись давно там було язичницьке капище. Від будинку Скіфа до згаданої висоти потрібно пройти безлюдною лісовою стежиною приблизно три кілометри. Якщо хочете відчути велич сили, що гуляє пагорбами над Дніпром, – обов’язково відвідайте це місце.
БЕЛЕМНІТИ
Під час екскурсії заповідником почула ще одну цікавинку – вздовж берегової лінії півострова знаходять чи не найкрупніші на теренах України екземпляри белемнітів! Белемніти – у народі «чортів палець» – не що інше, як скам’янілі скелети стародавнього кальмара, що мешкав у теплих морях з Юрського до Крейдяного періодів. Їх вік – від 70 до 150 млн років! Основну масу белемніту складають солі кальцію, магнію, натрію та інших органічних речовин, подібних до озокериту. Як і всі препарати солей кальцію, порошок белемніта має протизапальну та протиалергічну дію, корисний для зміцнення емалі зубів і кісток при остеопорозі. У китайській медицині ростри белемнитів є важливою складовою частиною так званих «секретних ліків». Це засоби особливої сили, і їх рецепти ніде не описуються, але передаються усно від вчителя – учневі. Белемніти досить рідко зустрічаються в природі. Тож завітавши на Трахтемирівський півострів, у вас бу де нагода їх знайти! У мене, на жаль, не вистачило на це часу… Зате везла додому цілий оберемок запашної шавлії та материнки. Взимку, під час чаювань, кожна травинка нагадуватиме про неймовірної краси край з його легендами, історіями. Край, де час зупиняється, а генетична пам’ять пробуджується.
ПРОПОНОВАНІ ДЛЯ ВІДВІДУВАННЯ ПАМ’ЯТКИ
– висота 222 – місце, яке у містиків, езотериків і древніх магів вважається дуже потужним силовим центром. Прихильники ідеї про духовний кристал Землі стверджують, що саме тут знаходиться цей кристал і випромінює своїми гранями енергію. Сюди приїздять люди, які хочуть змінити свою долю і попросити допомоги у вищих сил. З висоти чудово спостерігати за сходом і заходом сонця;
– чудотворна ікона Божої матері – місце паломництва багатьох подорожніх, які приїжджають на Трахтемирівський півострів. Йти до неї від висоти 222 аж до берега водосховища екостежкою №2 (є вказівники); – скіфське городище – поселення кінця VII-VI ст. до н.е. на високому правому березі Дніпра між Трахтемировом і колишнім селом Зарубинці (затоплене водами Канівського водосховища), його вали настільки злилися з природою, що нині здаються природним утворенням;
– Марків Шпиль – піщаний насип, який височіє над Дніпром. Старі перекази свідчать, що на місці півострова раніше знаходилося місто, яким правив його засновник на ймення Марко. Було це в часи дохристиянські. І що однойменний шпиль – то не що інше, як його могила. Підніматися на сам шпиль не рекомендується;
– старовинне козацьке кладовище;
– тополя у вигляді тризуба.
Якщо самостійно не зможете від шукати щось із переліченого, то як мінімум вдосталь насолодитеся красою півострова, адже це одне з най чарівніших природних місць України, яке збереглося практично в первозданному вигляді. Всі численні історичні пам’ятки природа просто поглинула. У літню пору бонусом стане купання в Дніпрі. Обов’язково потрібно взяти з собою їжу й воду – є одне джерело з питною водою біля Маркового Шпиля, але без провідника знайти його дуже складно.
ЯК ДІСТАТИСЯ Й ДЕ ПЕРЕНОЧУВАТИ
Оптимальний спосіб подорожі на Трахтемирів – власний автомобіль (орієнтир – с. Малий Букрин). Рейсові автобуси з Києва йдуть лише до села Великий Букрин, звідти до півострова близько 12 км. Автобус зі станції «Видубичі» до Великого Букрина відправляється двічі на день: о 7.40 та 15.20 год., назад о 10.25 год. (інформацію перед поїздкою потрібно уточнювати). Їхати 2–2,5 години.
Можна потрапити до заповідника, скориставшись послугами туристичних компаній: одноденна поїздка з Києва з насиченою екскурсійною програмою обійдеться орієнтовно 600 грн.
Важливо знати, що заночувати на півострові зможете лише в наметі. Найближчий населений пункт, де можна з комфортом зупинитись на ніч – с. Уляники: потрібно повернутися у бік Києва на 30 км.; вартість проживання одну добу в глемпінгу «Шатро» – 2 тис. грн. за 4 особи.
Півостровом мандрувала Оксана ХРОНЮК.
Фото автора.
