Ким міг стати народжений в Одесі син працівника цирку, посада якого звучала урочисто і таємничо — капельдинер? Лише артистом гумористичного жанру! Здається, сама доля вела Юхима Березіна найкоротшим шляхом до головної зустрічі в творчому житті. Змалку — близьке знайомство з буднями цирку. Трохи згодом — гурток шкільної самодіяльності. І нарешті — Київський театральний інститут, де подружилися студенти, які склали гумористичний дует, що дарував мільйонам глядачів позитивні емоції 4 десятиліття. «Вони були популярні впродовж усіх цих років. У них ніколи не було падіння популярності», — згадував поет, народний артист України Юрій Рибчинський. Тож винесене в заголовок жартівливе зобов’язання Штепсель і Тарапунька виконали сповна.
11 листопада творцю естрадного образу електромонтера Штепселя виповниться 100 років.
ВІД ФОКУСІВ ДО КЛАСИКИ
Маленький Юхим охоче користувався тим, що батько працював у цирку. Фактично все дитинство провів за кулісами і пильно спостерігав за артистами, а в школі дивував ровесників підглянутими фокусами. Серйозно ставився і до репетицій у гуртку, яким керувала професійна актриса. Як результат, у 10 класі став лауреатом на конкурсі шкільної самодіяльності, взявши участь у постановці аж ніяк не гумористичного твору: в «Борисі Годунові» О.Пушкіна виконав роль Самозванця. А по закінченні школи подав документи до Київського театрального інституту на режисерський факультет.
ТАКІ РІЗНІ ДРУЗІ НАЗАВЖДИ
Щоб довго і плідно працювати в команді, а крім того, стати найближчими друзями, не посварившись жодного разу за півстоліття, треба бути або дуже схожими людьми, або… абсолютно різними. Дует Юхима Березіна та Юрія Тимошенка, котрі прославилися як Штепсель і Тарапунька, — яскравий приклад другого випадку. Юхим — російськомовний інтелігентний єврейський юнак родом з Одеси, невисокий, трохи схильний до повноти, спокійний і розважливий, однолюб без шкідливих звичок. Юрій — на голову вищий за нього син Полтавщини, запальний, відвертий (часто на шкоду і собі, й партнеру), улюбленець жінок, затятий курець, не цурався чарки. Працюючи в парі на студентських концертах-«капусниках», вони вже тоді вражали однокурсників, викладачів та глядачів умінням викликати своїми дотепними жартами і сценками нестримний сміх. Один із їхніх виступів бачили великі актори Наталя Ужвій та Амвросій Бучма. Тодішні зірки були так вражені, що в один голос заявили: місце талановитих студентів — на професійній сцені.
ФРОНТОВІ ДОРОГИ ГАЛКІНА І МОЧАЛКІНА
Закінчення театрального факультету припало на фатальний 1941 рік, і обох друзів зарахували до Ансамблю пісні і танцю Південно-західного фронту. Упродовж усієї війни Юхим Березін разом із другом виступав перед бійцями скрізь, де це було можливо, — від передової лінії на фронті до тилових госпіталів. На початку війни з Юхимом Березіним сталася пригода, яка запам’яталася на все життя. На виступи молоді актори їздили, звісно, в громадському транспорті, й під час однієї з поїздок просто у вагоні благенька валіза з реквізитом розкрилася, і з неї випала міліцейська форма. А днями радіо передало повідомлення, що до Києва проникли ворожі диверсанти, які можуть бути одягнуті у форму представників влади. Артистів оточили пасажири, Березіну трохи дісталося на горіхи, і ситуація набувала загрозливого для друзів розвитку. Виручив їх справжній міліціонер, який їхав у вагоні. Він упізнав у «диверсантах» акторів, виступ яких нещодавно бачив. Це, звичайно, була ще не слава, але…
Надалі випробовувати долю з «небезпечними» сценічними образами артисти не схотіли, і з’явився новий дует: кухар Галкін (Березін) та банщик Мочалкін (Тимошенко). Зі своїми сценками, жартами, дотепами і піснями вони дійшли разом із військом до Берліна. Аби в читача не склалося помилкове враження, що професія артиста під час війни залишалася мирною, зазначимо: серед нагород Юхима Березіна — орден Червоної Зірки…
«ЗДРАВСТВУЙТЕ, ДОРОГИЕ ТОВАРИЩИ!»
«ЗДОРОВЕНЬКІ БУЛИ!»
Після перемоги маски фронтових персонажів втратили актуальність, і відтоді всесоюзну естраду почали підкорювати Штепсель і Тарапунька. Березін узяв собі сценічне ім’я, пригадавши виконану ним роль електромонтера, а Тимошенко «привласнив» кумедну назву невеличкої річечки на Полтавщині. 1946 року відбувся ІІ Всесоюзний конкурс артистів естради, і першою премією нагородили цих колоритних героїв. А далі — злет популярності. На відміну від багатьох інших колег за жанром, Штепсель і Тарапунька уникали включатися в «боротьбу з імперіалізмом». Їхня сатира була близькою мільйонам громадян СРСР, адже всі вони однаково потерпали від бюрократів і нечистих на руку працівників торгівлі, пристосуванців та шахраїв. А коли недобре око цензорів затримувалося на якомусь номері артистів і він опинявся під загрозою заборони, Юхим Березін вбирався у найкращий костюм і йшов по бюрократичних кабінетах «вирішувати питання». Завдяки його розважливості, мудрості й умінню розмовляти з чиновниками найчастіше вдавалося захистити творчі знахідки дуету.
ДРУЖНЯ СОЛІДАРНІСТЬ
Активна гастрольна діяльність (бувало й таке, що артисти давали 1000 концертів за рік, тобто виступали перед глядачами тричі на день!), кінострічки, у яких знімалися Штепсель і Тарапунька, трохи згодом — телебачення сприяли творчому злету. Зрештою у владних коридорах ухвалили рішення присвоїти Юрію Тимошенку звання народного артиста УРСР. Тарапунька був категоричним: нехай дають звання обом учасникам дуету — або жодному! Того разу звання не отримав ні один, ні другий, але минув час, і сталося так, як вимагав Тимошенко. Він краще за всіх знав, яку важливу роль відіграє в їхньому дуеті Березін. Адже варто було Тарапуньці забути текст якоїсь інтермедії, Штепсель непомітно для глядачів «витягував» не лише свою роль, а й партнера, бо пам’ять мав феноменальну!
…Утім, коли вже значно пізніше з’ясувалося, що подання Тимошенка і Березіна на народних артистів СРСР «загубилося», зазвичай безкомпромісний Юрій Трохимович відреагував не без гумору: мовляв, нехай собі, у нас є найголовніші звання — Тарапунька і Штепсель!
ЯК ТАРАПУНЬКА НЕ ВІДПУСТИВ ШТЕПСЕЛЯ
«До-ре-мі-фа-соль-ля-сі — їде Штепсель на таксі». Ці невибагливі рядки дитячої пісеньки-лічилки якнайкраще підтверджують популярність Юхима Березіна. Квитки на концерти дуету придбати було практично неможливо. Зали, де вони виступали, юрби глядачів мало не штурмували. Одного разу під час гастролей на Далекому Сході люди, яким не вдалося потрапити на концерт Штепселя і Тарапуньки, перекрили залізничні колії, і артистам довелося дати ще один концерт — у приміщенні вокзалу. Їм надсилали поштою браковані товари з проханням розкритикувати недобросовісних виробників, «як вони це вміють», і листи від покинутих жінок із проханнями «повернути в родину» чоловіка-гульвісу — мовляв, «вас він послухається».
У цей період Юхим Березін зробив спробу різко змінити своє життя. Вирішив, що годі смішити публіку, і зайнявся режисерською роботою. Та довго без найкращого друга не витримав. Крім того, хоч би куди прийшов Штепсель, у нього питали, чому він сам, без Тарапуньки? Цим запитанням не було краю, й зрештою Березін і Тимошенко відновили спільну роботу.
СІМ’Я
Ніхто ніколи не чув, щоб Березін підвищив голос на дружину. З нею Юхиму Йосиповичу пощастило. Життя артиста — це безкінечні вокзали, потяги, готелі. За найменшої змоги Розіта (він ніжно називав дружину Розочкою) виїжджала на гастролі з чоловіком і робила все, аби створити домашній затишок у номері. Загалом байдужий до того, що стоїть на обідньому столі, Юхим Березін мав зворушливу, майже дитячу слабкість — був невиправним ласуном. Знаючи це, Розіта завжди дбала, щоб на запитання чоловіка: «А що в нас є солоденького?» — запропонувати йому шоколадку чи дефіцитну цукерку.
Виховувала шанобливе ставлення до батька і в дітей. Одного разу Березін репетирував із партнером складну сцену. За годину сорочка на ньому змокла до нитки. Коли попросив дружину дати інший одяг, перш ніж виконати прохання, вона покликала дітей, показала спітнілу чоловікову спину і сказала: «Ось так, діти, тато заробляє гроші».
Юхим Березін неухильно сповідував принцип «хай там що, а сім’я має бути забезпечена». Не забував і своїх численних родичів: кудись телефонував, вирішуючи їхні проблеми, допомагав, писав до всіляких інстанцій листи з проханнями і ходив на прийоми до чиновників.
ВТРАТА
Прославлений гумористичний дует припинив своє існування 1986 року. Під час гастрольного туру в Юрія Тимошенка стався інфаркт, і 1 грудня Тарапуньки не стало. Прощаючись із ним, Юхим Йосипович сказав: «Даруй, Юро, я вперше забув свій текст…» Залишившись без партнера, він не завершив кар’єру. Навпаки, написав програму «Штепсель про Тарапуньку» й активно гастролював із нею. Але розповідати в минулому часі про найближчого друга було важко, та й здоров’я почало підводити. Від регулярних виступів довелося відмовитися.
«НЕ ХОЧУ БУТИ СМІШНИМ…»
На початку 1990-х років Березін із дружиною виїхав до Ізраїлю провідати доньку. Там самопочуття Юхима Йосиповича погіршилось, і лікарі попередили, що переліт додому він не витримає. На сімейній раді було вирішено: подружжя залишається за кордоном.
Під час творчого вечора з нагоди 75-річчя, який зібрав повний зал, артист подякував глядачам за те, що його пам’ятають. А по закінченні свята сказав зятю, відомому актору Олександру Каневському: «Це мій останній вихід на сцену — більше я виступати не буду. Не хочу бути смішним…»
Юхим Йосипович Березін відійшов у вічність 21 травня 2004 року.
Ярослав БЕСКЛУБЕНКО.
