У кожного з нас є речі, з якими важко розлучитися: подарунки близьких, пам’ятні сувеніри, старий, але улюблений одяг. Якщо таких предметів небагато — це нормально, але коли вже з десяток років ви нічого не викидали, й квартира поступово перетворюється на склад, перевірте, чи не стали, бува, жертвою синдрому Плюшкіна. «Порадниця» з’ясувала, чому розвивається цей синдром і як із ним боротися.
ЯКЩО ВОНИ ЗАВАЖАЮТЬ ЖИТИ
— Хоча словосполучення «синдром Плюшкіна» звучить необразливо, насправді це вид нав’язливої поведінки, й людині, яка страждає на нього, потрібна допомога фахівця, — впевнена психолог, гештальт-терапевт Світлана СКАРЛОШ. — У цього відхилення кілька медичних назв: патологічне накопичення, хордінг (від англ. to hoard — «накопичувати»), силогоманія (від грец. Σύλλογος — «збирання»), синдром мессі (від англ. messi — «хаос, безлад»). За всіма цими визначеннями криється проблема накопичення та зберігання безлічі непотрібних речей — у більшості випадків предметів домашнього вжитку.
Основна відмінність хордінгу від запасливості або звичайної неохайності в тому, що речі, зібрані людиною із синдромом, поступово накопичуються у величезній кількості й зберігаються хаотично, заважаючи нормально користуватися житлом й ускладнюючи пересування будинком. Реальна цінність речей при цьому значення не має. Тобто на відміну від шопоголіків або колекціонерів, хордери часто мають схильність до старих або поламаних предметів, яким давно пора на звалище.
ХТО В ГРУПІ РИЗИКУ
За словами фахівчині, найчастіше синдромом Плюшкіна страждають люди похилого віку, жінки схильні до накопичення більше чоловіків. Основними факторами ризику вважаються психологічні травми та стреси, що стають каталізаторами змін у поведінці. Також відіграє роль тип особистості (синдром Плюшкіна частіше розвивається у нерішучих і тривожних людей) та соціальна затребуваність людини (якщо в неї немає роботи, сім’ї, хобі, то ця «порожнеча» може компенсуватися накопиченням речей).
Пусковими механізмами патології іноді стають важке дитинство (якщо людина виросла в малозабезпеченій сім’ї й не змогла позбутися страху бідності), сильна психологічна прихильність до старих речей, зловживання алкоголем. Винуватцем розвитку синдрому може стати й черепно-мозкова травма, енцефаліт або операція на головному мозку. Схильність до хордінгу також може бути спадковою.
ТРИВОЖНІ СИМПТОМИ
Медики розрізняють п’ять стадій розвитку синдрому Плюшкіна, кожна з яких проявляється по-різному. На першому етапі в будинку людини виникає невеликий безлад, який спочатку можна назвати творчим: непотрібні речі вже присутні, але вони не кидаються в очі й не заважають нормальному існуванню.
На другий і третій стадії мотлох поступово заповнює житловий простір, обмежуючи свободу пересування. У кімнатах накопичуються сміття, пил, бруд, усі горизонтальні поверхні заповнюються речами. У квартирі може виникнути неприємний запах, в кухні та ванній — цвіль.
На четвертому етапі кухнею, ванною та спальнею неможливо користуватися з точки зору сторонньої людини, часто починаються проблеми з водою, каналізацією та електрикою. Остання стадія настає тоді, коли житло буквально перетворюється на звалище й починає спричиняти незручності не тільки самому господареві квартири, але і його сусідам, які страждають від тарганів, мишей, загрози пожежі або затоплення.
Крім змін усередині будинку, також не на краще змінюється зовнішність і поведінка самої людини з синдромом Плюшкіна. Вона стає неохайною, уникає спілкування та не хоче пускати в свою квартиру (кімнату) навіть близьких людей. На фінальній стадії захворювання пацієнт також може нести в будинок з вулиці все, що потрапить йому під руку.
ЩО РОБИТИ
— Раджу звертати увагу вже на перші «дзвіночки» синдрому: якщо у вас або ваших близьких виникають проблеми з прибиранням, розчищенням шаф і балконів, позбавленням зношеного одягу або зламаних меблів, — каже Світлана Скарлош. — Уже на цій стадії в ідеалі звернутися до психотерапевта, який зможе визначити провокуючий фактор, що «запустив» синдром накопичення, та пропрацювати проблему. Може знадобитися не одна консультація, а курс психотерапії та прийом антидепресантів.
До спеціаліста варто звернутися ще й тому, що хордінг зазвичай супроводжується іншими розладами психіки: депресією, підвищеною тривожністю, синдромом дефіциту уваги або нав’язливими думками, тому вирішувати проблему потрібно комплексно.
Під час терапії пацієнту дуже важлива підтримка близьких, він не повинен відчувати себе самотнім і беззахисним. При цьому йому потрібно допомогти позбутися мотлоху, але зробити це тактовно, без докорів і глузувань, інакше замкнеться в собі й незабаром принесе в будинок ще більше сміття.
Ірина КАДЧЕНКО.
