Життя буремне, подеколи штурхає нас, і буває від того несолодко, але людина все одно мусить десь набиратися сил, виборсуватися зі смутку чи депресії та жити далі.
Жити, сподіваючись, що то був не кінець світу, а лишень сходинки вгору, певні уроки на шляху, щоб ми ще і ще раз чомусь навчилися, щось для себе усвідомили та «склали залік». Бо якщо не складеш, ходитимеш по колу нескінченно, наступаючи на ті самі граблі. Власне, це вже відомі істини, просто кожен приходить до них у свій час. Я ж хотіла поміркувати на тему, де саме брати людині сили, щоб підніматися і йти далі. Варіантів багато, хтось обирає один, хтось поєднує їх — іде до церкви, береться за книжку чи вишивання, щось майструє… Думаю, різноманітні наші хобі можна порівняти з дірочкою в пароварці, через яку людина ніби випускає пару, коли тиск у душі стає критичним. Або завдяки ним і не допускає до накопичення того критичного тиску.
Ще одним антистресом і чудовим засобом «підживитися», набратися сил і позитиву є квітникарство — чи то у відкритому ґрунті, чи вдома на підвіконні та на балконі. Можливо, так впливає на очі та нервову систему колір рослин, чи то спілкування з улюбленцями врівноважує душу, але стовідсотково — збентежена людина, опікуючись своїми рослинами, спрямовує увагу на них і заспокоюється. Поливає домашні рослини у вазонах, влаштовує їм душ, обприскує, підживлює, лікує, формує, дбає про балконні квіти, поглядаючи на них і з вікна, і з вулиці, щоразу наближаючись до свого будинку. А що вже казати про дачників чи про людей, які живуть у приватних будинках і мають ще ширші можливості для рослинно-квіткового розгуляю душі!
Ще тільки в’їжджаючи в розчахнуті ворота моєї дачі, я «сканую» знайомий до сантиметра невеличкий, але мій власний краєвид, ніби від порога всотую в себе ту приязність, якою невеличка територія у шість соток відповідає на мій труд, любов і турботу про кожну рослину. Не маю сумніву, що наші почуття взаємні! Адже навіть вкладаючи туди чимало сил, а інколи й коштів, я отримую те, що не піддається обрахуванню в цифрах. Я ніби відновлююся там, набираюсь якихось нових енергій, очищуюся душею, навіть коли втомлююся фізично. Звісно, це вам не простір Карпат чи великих луків, не морські пейзажі чи ліси-озера. Без сумніву, я не відкидаю й інших способів спілкування з природою та обміну з нею енергіями. Але це моє, рукотворне, те, в що я вже не один рік вкладала свої сили й фантазію, переживала, чи не вимерзнуть мої троянди, що їх таки наважилася посадити, чи не пожовкне від спеки власноруч створений газон, чи не поламає вітер декоративні соняхи, які вигналися вище за яблуньку…
Якось я задумалася, чому приказка «моя хата скраю» несе в собі негативний відтінок. Мабуть, через оте «я нічого не знаю»? Але «моя хата» (навіть скраю) — хіба це погано? Це настільки властиве нам, українцям — щось своє, випестуване власноруч, свій затишний куточок, у якому почуваєшся вдома, де приймаєш друзів, куди радісно повертаєшся з будь-яких подорожей і поспішаєш до своїх підопічних — чи всі живі-здорові, чим би їх потішити? І вони ніби усміхаються тобі й навзаєм підживлюють тебе своїми кольорами, формами, новим листком чи бутоном, торкаються тебе ароматом, віддячують за турботу й підтримують у важку хвилину.
Усі ми виходимо з дому. На роботу, на службу, в люди. І несемо туди свої сили й енегрію, робимо купу різних справ, заробляємо гроші на життя, та не у всіх і не завжди там «поза хатою» все гармонійно. Тож людина, віддавши свої сили, мусить їх десь відновлювати, поповнювати. Тобто звертатися до речей приємних, тих, що «накачують» її енергіями. Чи то творчість, чи спілкування з цікавими людьми, чи гарна книжка або фільм, чи якесь хобі, може, це риболовля або прогулянка з собакою — байдуже, аби до душі та на користь! Наразі я про квіти, про зелені рослини, маленьких друзів, дивлячись на яких, вам хочеться всміхатись, а на душі стає тепліше.
А ще… У зелений сезон я роблю багато фотознімків. Нерідко із функцією «макро», де можна розгледіти кожну прожилочку квітки та очі метелика, що всівся на пелюстку. Називаю ці світлини «сонячними консервами». Тому що запасаю їх на зиму, коли навколо обмаль кольорів, сонця, тих самих енергій, яких так не вистачає в холодну пору короткого дня та чорно-білого пейзажу. Радо ділюся ними з друзями. Перевірено. Допомагає!
Щиро —
письменниця, журналістка, перекладач, педагог, квітникар-любитель
Міла ІВАНЦОВА (на знімку).
