– Бог в поміч, сусідко! – Наталя розігнула спину, стерла з чола піт і змучено усміхнулася.
– Дякую, Степановичу! Хто б допоміг!
«Так, дійсно, – насупився Степанович. Орудувати так лопатою – не жіноча справа. Та нічого не поробиш. Хоч як шкода сусідку, в самого город ще не скопаний. І куди тільки чоловік її дивиться?» – Степанович шанобливо глянув на сусідку й знову взявся за справу.
Родини в нього не було. Про своє минуле життя згадувати не любив. Але все ж сусіди по дачі провідали, що дружина Степановича втекла з якимось заїжджим молодиком. Дітей Бог не дав, і відтоді майже п’ять років жив сам. То в міській квартирі, то на дачі. Веселий, за шкідливими звичками не помічений, та й наречений видний. Ось тільки жінок при ньому жодного разу не бачили.
– Степановичу, держак не полагодиш?
На порозі стояла Наталя зі зламаною лопатою в руках.
– Чому ж, давай подивимося, що тут можна зробити.
Чоловік надів окуляри й почав розглядати держак.
– Нічого собі! Ти що, спеціально його зламала?
– Та ну, сусіде, навіщо це мені?
– Ну, наприклад, щоб познайомитися ближче…
Наталя вже звикла – сусід частенько з нею жартував останнім часом. Але не звертала на це уваги. На даний момент їй потрібна була лише чоловіча допомога, а звернутись було ні до кого.
– Ну, й жарти в тебе.
Степанович ремонтував лопату, а Наталя дивилася на сусіда й думала: «І чого йому в житті не щастить? Чоловік працьовитий, не те, що мій Павло. Вічно його вдома не бувало. То по відрядженнях шастав, то ще казна-де пропадав. Поки дізналася, що завів собі молоду коханку». Гучного скандалу подружжя не робило, вирішили мирно розлучитися. Та оскільки Наталя майже не спілкувалася з сусідами, то ніхто й гадки не мав, що розведена.
– Ну, тримай лопату. Та гляди, знову не перестарайся.
Жінка подякувала й знову взялася за роботу. Руки свою справу робили, а в голові стільки думок крутилося… Немов не город перекопувала, а життя своє навиворіт вивертала.
…Пригадала далеке дитинство, матір, що рано пішла. Згадала батька, який майже відразу ж після того виїхав до нової дружини. Наталі чудився голос милої бабусі, на піклування якої тато залишив її в десятирічному віці. …За Павла вийшла заміж по любові. Високий широкоплечий брюнет миттєво вразив серце зовсім ще юної дівчини.
І чомусь серед інших обрав у дружини саме її. Народилося в них двоє дочок. Озирнутися не встигла, як стали дорослими. Старша Ірина за кордон виїхала – іноземного чоловіка через інтернет знайшла. Начебто живуть добре, і слава Богу. Менша – Ольга, ліцей з англійським ухилом закінчила з відзнакою. Торік вийшла заміж, влаштувалась на престижну роботу, паралельно ще навчаючись, заочно. Після весілля молода сім’я прийшла жити в їхню невелику квартиру. Тому й вирішили батьки переїхати в заміський будиночок.
…Глянула крадькома на сусідню ділянку. Через нещільну дерев’яну огорожу Степановича було видно як на долоні. Він старанно працював. А з настанням зими взагалі перестала його бачити, кожен проводив час у своєму домі.
Наближалися новорічні свята. Молодша донька запрошувала Наталю в гості, але та відмовилася, не хотіла почуватися зайвою. Ірина ж зі своїм чоловіком обіцяли приїхати на другий-третій день нового року, та й залишитись гостювати до Різдва.
Новий рік зустрічала сама – приготувала кілька улюблених страв і сіла до телевізора. Близько опівночі по селищу почали вибухати феєрверки. Після чергового вибуху десь неподалік почула якийсь гуркіт на своєму подвір’ї.
Вийшла на поріг і злякалась. Її молодий пес Барсик скавулів так, що навіть страшно було слухати. Взявши ліхтарика та підійшовши ближче, побачила перевернуту буду та свого улюбленця, який висів на ній з іншого боку, не торкаючись лапами землі. Він уперше в житті чув вибухи феєрверків, напевне, злякався та хотів втекти чи сховатися. Ото й зачепився за свою будку ланцюгом і підвіс. Не знала що робити, як йому допомогти. Собака пручався, навіть хотів вкусити, коли простягала руки до нашийника.
На цей шум прибіг Валентин Степанович, який не на жарт злякався за сусідку. Розгледівши, що сталось, кинувся додому й повернувся в рукавицях та з інструментом. Також хотів розщебнути нашийника, але собака не давався і вхопив за руку зубами. Чоловік зрозумів, що в такий спосіб собаці не допоможе, й почав перебивати ланцюг принесеними з дому молотом і зубилом. Невдовзі Барсик був на свободі, він бігав по подвір’ю, не міг знайти собі місця.
– Що там, Степановичу? З тобою все гаразд? – занепокоєно запитала Наталя.
– Так, все добре. Лише трохи травмований.
– Ходімо, я тобі рану оброблю, – промовила жінка, запрошуючи сусіда до хати.
Степанович широко усміхнувся. Він перевернув і поставив на місце собачу буду й пішов за Наталею в хату. Вона обробила йому рану й запросила до столу.
…Чоловік і жінка сиділи поруч, говорили-балакали до самого ранку. Валентин розповідав їй про свою непросту долю, вона – про своє. І поруч із цим чоловіком чи не вперше в житті почувалася захищеною. Ще інколи де-не-де лунали вибухи феєрверків, заглушаючи всі страхи й тривоги жінки. Бо – не одна.
Надіслав Руслан ВЛАСЕНКО.
