Коли вперше від знайомих почув «шведська фарба», подумав, що йдеться про фарбу шведського виробництва. Втім, виявилось, що це про спосіб приготування економної фарби, яку легко виготовити в домашніх умовах. Одразу зазначу, що вона, можливо, виглядає не так красиво, як готова олійна чи емалева, але набагато дешевша. А мені в господарстві особливої естетики й не треба: там паркан підфарбую, там дах, там призьбу. Для фарбування вікон, одразу зазначу, така фарба непридатна, оскільки нею фарбують лише нестругані дошки. Також вона годиться для штукатурених поверхонь.
РЕЦЕПТ ЗІ ШВЕЦІЇ
Однак найголовніше те, що така фарба надійно захищає поверхню від плісняви та гниття, ніби консервує її. Винайшли цей рецепт у Швеції невипадково. Адже там будують багато споруд із натуральної деревини. А оскільки клімат у країні досить суворий, то цей матеріал потрібно надійно захищати від зовнішніх впливів.
Рецепт шведської фарби може в різних джерелах дещо відрізнятись (а я потім вивчив чимало літератури), та загалом принцип приготування той самий. Зазвичай готують її червоного, жовтого або коричневого кольорів. Отже, для приготування 1 л фарби знадобиться:
житнє борошно — 800 г;
залізний купорос — 400 г;
сіль — 250 г;
оліфа — 300 мл (це для парканів, а для фарбування дахів — 500);
пігмент — 300–600 г;
вода (додати в суміш до об’єму 10 л).
Пігменти краще використовувати стійкі до впливу лугів, залізовмісні: залізний сурик, охру чи інший порошковий барвник. Якщо треба фарбувати шорстку дерев’яну поверхню, вміст борошна можна збільшити. До слова, всі складові продаються у господарських або будівельних магазинах. Можна замовити і через інтернет. Кожен компонент виконує окрему функцію. Борошно слугує своєрідним клейстером. Сіль є консервантом. Залізний купорос також надійно консервує поверхню та захищає від погодних впливів, береже від грибків. У ролі консерванта виступає й оліфа.
ГОТУЮ ФАРБУ В КАЗАНІ
Житнє борошно треба залити 3 л води. Поставити на невеликий вогонь. Помішуючи, приготувати клейстер, при цьому стежити, щоб був без грудочок. Коли набуде однорідної маси, не знімаючи з вогню, додати сіль і купорос та кип’ятити до повного розчинення кристалів. Усипати пігмент і розмішати до повної однорідності. Влити оліфу, знову перемішати й довести водою до робочого об’єму, не знімаючи з вогню.
Наноситься на поверхню така фарба малярною щіткою або маховим пензликом. Поверхню вкривають широкими мазками та добре втирають, щоб добре заповнила пори та тріщини. Працюють у похмуру безвітряну погоду. Витрата фарби — близько 250 г на кв.м. Час від часу покриття потрібно буде оновлювати, бо колір поступово тьмянітиме.
А ФІНСЬКА — БЕЗ ОЛІФИ
Але є ще й фінський рецепт. Ця країна також відома дерев’яними будинками та суворим кліматом. Цей рецепт не передбачає оліфи:
720 г житнього борошна;
1560 г залізного купоросу;
360 г солі;
1560 г сухого вапняного пігменту;
9 л води.
Борошно розмішують із водою до консистенції сметани, а потім потроху додають воду до об’єму 6 л і розмішують до однорідної маси. Проціджують і ставлять на малий вогонь, не доводячи до кипіння. Постійно помішують, додають сіль, залізний купорос і сухий вапняний пігмент. Розмішують до повної однорідності. 3 л води, що залишились, кип’ятять і додають в отриманий розчин. Наносять таку фарбу в 2 шари. Витрата — приблизно 300 г на кв.м. Хтось, може, закине, що для неї потрібно багато залізного купоросу, однак фінська фарба слугує до 20 років і надійно захищає дерев’яні поверхні. Використовувати її краще ще теплою, бо поступово загусатиме. В такому разі можна додати трохи води, хоча й небажано.
Шведська та фінська фарби не пропускають вологу і водночас дають можливість деревині дихати.
Михайло ГІЛЕВИЧ. Сумська обл.
