Незаперечна медична істина: що раніше розпочати лікування, навіть профілактику захворювання, то на кращі прогнози щодо одужання або запобігання втраті здоров’я ножна розраховувати. Тож передусім необхідно не пропустити початок розвитку нсульту (лат. insulto — скачу, стрибаю), тобто гострого порушення мозкового кровообігу, що спричиняє ушкодження тканин мозку і розлади його функцій.
Як правило, власне типовому, клінічному інсульту передує так звана транзиторна ішемічна атака. Її ознаки такі самі, як інсульту, лише тривають недовго — близько 15 хв. Це раптове оніміння або слабість певної частини обличчя, ноги, руки (особливо однобічне); погіршення зору одного або обох очей; параліч (зазвичай також однобічний); запаморочення або головний біль із нудотою й блювотою; утруднення мовлення, ковтання; порушення рівноваги і координації; непритомність. Тож у разі виникнення таких симптомів слід негайно вжити медичних заходів — викликати лікаря, а краще спеціалізовану бригаду «швидкої допомоги». Адже інсульт — це стан, що прямо загрожує життю. Тому хворий підлягає госпіталізації до реанімаційного відділення лікарні.
Інсульти стаються внаслідок порушення кровообігу, коагуляційних властивостей крові (її згущення аж до утворення тромбів — згустків), порушення реактивності судин, їх спазм, дистонія (від лат. дис- + грец. tonos — напруження), тобто патологічна зміна тонусу; коливання артеріального тиску, психотравми (стрес), надмірні фізичні навантаження тощо. Серед інших чинників, що призводять до інсульту, — саме підвищений артеріальний тиск (вище 140/90 мм рт.ст.), фібриляція передсердь (швидке хаотичне їх скорочення, через що у порожнинах виникають тромби), цукровий діабет без лікування, підвищений рівень холестерину, куріння, зловживання алкоголем, надмірна вага (ожиріння), захворювання сонних або коронарних артерій.
Лікування ішемічного інсульту, спричиненого закупоркою тромбу, полягає в його розчиненні. Для цього застосовують препарати-тромболітики. До інших медикаментів можна віднести й ті, що призначають при терапії атеросклерозу й артеріальної гіпертензії, оскільки вони відіграють важливу роль у лікуванні також геморагічного інсульту, спричиненого саме високим артеріальним тиском. Крім того, застосовують ліки, які дають змогу не лише зупинити подальше ушкодження тканини мозку через гіпоксію (недостатнє кисневе живлення), а й відновити їх.
У деяких випадках можливе хірургічне лікування, що полягає у видаленні тромбу або атероматозної бляшки, а також розширенні просвіту закупореної артерії методом балонної ангіопластики.
Надалі відбувається період реабілітації, що складається з трьох етапів. Перший розпочинається у лікарні — неврологічному або нейрохірургічному відділенні, де вживають заходів для збереження у пацієнта основних функцій організму.
Другий етап настає приблизно через 3–4 тижні після інсульту. Якщо функції мозку відновилися повністю, хворого вже на цьому етапі відправляють доліковуватися у спеціалізований санаторій або додому. Якщо дефекти рухової системи ще наявні, то «постінсультника» переводять у відділення ранньої реабілітації. І нарешті пацієнтів, які не можуть пересуватися або обслуговувати себе самі, направляють у реабілітаційний центр, де з ними працюють фахівці. Третій етап пацієнт проводить удома. Найчастіше він уже може ходити й виконувати прості побутові завдання, але йому все ще потрібен кваліфікований догляд і спостереження лікаря-невролога.
Залежно від характеру ушкоджень у ході реабілітації, крім медикаментозної терапії, проводять тренування (курс вправ) із ЛФК, застосовують спеціальний масаж, певні фізіотерапевтичні процедури, а в разі ушкодження центру мовлення — заняття з дефектологом-логопедом.
Як відомо, регенераційні властивості організму охоплюють і нервову систему, тож у разі наполегливих зусиль медиків, близьких пацієнта і його самого повне одужання цілком можливе.
Катерина ГАЛАНТЮК, лікар-реабілітолог.
