Писанки – неодмінний атрибут Великодня. Етнографічні довідники здебільшого подають про них таке «сухе» тлумачення: фарбовані й орнаментовані курячі яйця, освячують у свято Воскресіння Христового.
Яйце здавна вважається символом життя. А виготовлення писанок пов’язують із дохристиянськими традиціями, відомими ще з часів Трипільської культури (поминання померлих).
У пізніші, слов’янські язичницькі часи, – із зустріччю весни. Згодом, із прийняттям християнства, писанку почали ототожнювати з Великоднем.
Поступово втрачаючи своє релігійно-магічне значення, вмотивування, звичай розписувати писанки набув естетичного характеру. То – яскравий взірець традиційної художньої творчості. Кожен етнографічний регіон України має свої орнаментальні мотиви та знаки, гаму кольорів.
Існує кілька типів і стилів розпису писанок – геометричний, рослинний, анімалістичний (зображення фігур тварин, птахів), зодіакальний… Сюжети завжди мають реалістичну основу (сонечка, рожі, колоски, сороки, гусячі лапки тощо).
Попри, здавалося б, «канонічність» писанки, з’являються й нові орнаменти, продиктовані суспільними потребами, часом.
Наприклад, малюють тризуб – Герб України. Він замінює тригвер – знак, відомий ще з часів князя Володимира Великого.
Небезпідставно вважають, що цей знак має значно давнішу історію.
Розписувати писанки починали з настанням Великого посту, а завершували в Чистий четвер. За цей час справжні майстри намагалися розписати не менше сорока писанок. Інколи робили це на замовлення, на продаж. Але кожна писанка – різна, орнаменти, мотиви не повторювалися. Люди з важкими недугами вірили: якщо розписати сорок писанок, то неодмінно одужаєш!
До речі, таке заняття заспокоює нервову систему, покращує координацію рухів пальців (варто звернути увагу тим, хто переніс інсульт чи отримав важкі травми). Дітям воно допомагає зосередитися, бути уважними, розвиває мистецькі смаки, здібності, творчу фантазію. А це неабияк важливо для маленького художника, адже неодмінно позначиться на його майбутньому.
На щастя, школи писанкарства тепер функціонують в Україні. Однак, на жаль, не так уже й багато дітей займається там.
На Великдень писанками обмінювалися (особливо молодь), дарували одне одному, також клали на могили померлих. Кому яку писанку подарувати – це вже окрема наука, вважайте, народна психологія чи етнопсихологія. Дітям дарували писанки світлих кольорів, із метеликами, пташками, квітами та іншими рослинними орнаментами.
Господарям (старшим людям) – із баранцями, колосками тощо. Свої вподобання та смаки мала й молодь. Головне – знати, що кому до душі.
Великодня легенда говорить: допоки писатимуть писанки, лихий не зможе полонити світ.
Тарас ЛЕХМАН.
