Виховання дитини – це щоденна праця батьків, яка потребує певних умінь та постійного збагачення своїх знань. Тільки ті батьки здатні створити в домі позитивно забарвлену атмосферу, які не лише вміють виправляти помилки дитини, а й вбачають у її поведінці власну недосконалість. Ці поради допоможуть вам організувати виховання так, щоб дитина не просто чула зауваження, а й мала справжній взірець для себе.
Діти часто не можуть упоратися самотужки з обов’язками, які ми на них покладаємо: не вдається застебнути блискавку на куртці, навести лад на письмовому столі… У такі моменти батьки роблять зауваження, а дитина в свою чергу «стає у розгнівану позу», і це переростає у сварку. Насправді те, що дошкільник чи учень початкових класів не може виконати певні завдання, дати раду побутовим труднощам, – це нормально. Дитина тільки починає розвивати свої вміння і стикається з багатьма проблемами. Коли виникають такі моменти, краще допоможіть зробити те, що дитя не може самостійно. Але спершу треба дізнатись причину прохань про допомогу. Іноді дитина навмисне не бажає виконувати свої обов’язки, бо не хоче витрачати на це час. Тоді варто спокійно наголосити, що вона вже достатньо доросла й нічого дивного в тому немає, що в неї є певні зобов’язання.
Нерідко діти починають каверзувати, бо їх обмежено у бажаннях. Насправді дорослі часто не помічають того, що вчора малим усе було дозволено, а сьогодні – ні, бо з’явились певні причини. Дитині ще складно аналізувати такі ситуації і підбирати до них правильну поведінку.
Намагайтеся виховувати так, щоб діти розуміли межі того, що та коли їм дозволено. Адже вседозволеність – не синонім любові. Так само й постійні заборони не можуть сприяти психологічному й фізичному розвиткові.
Якщо дитина чимось порушила ваш спокій чи щось накоїла, не варто вживати «ти»-висловлювання». Тобто не кажіть: «Ти поганий», «Це ти накоїв». Доречніше вести бесіду з учинків: «Я почуваюсь недобре, коли грає гучна музика», «Мені прикро, коли щось ламається…» Критикувати потрібно правильно. Щоб дитина не мала низької самооцінки, не варто виставляти її у негативному світлі перед іншими людьми, а тим більше перед однолітками. Критикуйте не саму дитину, а її окремі дії.
Тепер щодо зауважень, які роблять вашому нащадку чужі люди. Якщо займатимете їхню позицію та підтримуватимете сказане, дитина може сприйняти це як зраду. Адже ви — єдина опора для неї, і вона завжди сподівається на вашу підтримку й розуміння. І якщо хтось насварив її при вас, заспокойте і запевніть, що ви теж почуваєтесь не найкраще. Порадьте, як поводитися надалі, й знаходьте вихід із прикрої ситуації разом.
Не забувайте хвалити за позитивні вчинки. Коли дитина не чує похвали, то втрачає інтерес навіть до тих справ, які виконувала бездоганно. А це призводить до деградації та неуспішності в навчанні, погіршення стосунків у дитячому колективі.
Щоб уникнути дитячого гніву чи розпачу, не порівнюйте дітей із їхніми однолітками. Не говоріть, що хтось поводиться краще. Кожна дитина прагне, щоб її любили вже тому, що вона є.
Виховання у позитивній, доброзичливій атмосфері дає все необхідне для того, аби дитина справлялася з життєвими труднощами у дорослому житті. Адже безініціативними, конфліктними та невмілими виростають саме ті, кого в дитинстві обмежували, неправильно критикували й не давали змоги брати відповідальність на себе.
Вадим РИБАЧУК, психолог.
