У Великій Британії цю квітку називають «око дня» за те, що розкривається з першими променями сонця. У багатьох народів її вважають символом доброти.
Щодо місцерозташування, то ці рослини абсолютно універсальні, їх можна вирощувати не лише на клумбі чи газоні, а й у ящиках на балконі і просто у вазонах на підвіконнях. Вирощують стокротки і як килимові рослини. Дуже привабливі вони групами або в низьких бордюрах. Компактні кущики можна висадити між рослинами, які з роками розростаються. Крім того, вони запобігають втраті декоративності посадок із квітів, що швидко відцвітають. Стокротки є частим елементом мавританських газонів.
Ці квіти люблять родючий ґрунт, однак можуть рости на окультурених, добре дренованих місцях. Рясніше цвітуть на легких суглинках, багатих на гумус. Крупноквіткові екземпляри потребують більш поживних ґрунтів. Надають перевагу сонячним місцям, однак миряться і з легким затіненням. Не люблять пересушування ґрунту. На сирих ґрунтах можуть випрівати.
Протягом сезону посадки треба кілька разів підживити. Вперше — одразу після відтанення ґрунту. Для цього сечовину просто розсипають уздовж рядків. На початку літа вносять мінеральне добриво, наприклад, нітроамофоску. Якщо бажаєте подовжити цвітіння, підгодуйте їх — внесіть 8 г сірчанокислого калію, 25–30 суперфосфату та 15 г аміачної селітри на 1 кв. м посадок. Інтервал між унесенням добрив — 7–10 днів.
Зацвітають стокротки у травні–червні. Та за дбайливого догляду квітування можна подовжити до глибокої осені. А завдяки неабиякій морозостійкості вони можуть зацвісти навіть у квітні, оскільки листя і бутони взимку під снігом чудово перезимовують. І в цьому ще одна їх перевага — навіть пізньої осені листочки залишаються свіжими та зеленими.
Ділити кущі рекомендують кожні 2–3 роки. Роблять це навесні або у серпні–вересні. Можна ділити і влітку, після першого цвітіння. Якщо цього не зробити, суцвіття поступово дрібнішають, корені потроху оголюються і рослини гинуть.
Кущики для розмноження обирають найсильніші, з рясним цвітінням, і ділять на 4–6 частин. Обрізують майже все листя, залишаючи лише черешки. Кожна діленка повинна мати жмуток коренів, які укорочують до 5–8 см. Цей прийом сприяє омолодженню та кращій приживлюваності рослин. Відстань між кущами залишають 15–20 см. Укорінюються кущики дуже легко, тому зазвичай із розмноженням у такий спосіб проблем немає. Молоді рослини після пересадки притіняють та регулярно поливають. Після осінньої посадки розсади ґрунт довкола рослин необхідно замульчувати торфом або перегноєм. При цьому важливо не засипати центр розеток, щоб не спричинити випрівання.
Квіти можуть давати самосів. Щоб цього не сталося, треба відщипувати корзинки, що відцвітають. До того ж у самосіву сортові ознаки з роками втрачаються.
Катерина ОКУНЬ.
