У нашій родині хліб ніколи не викидають у смітник. Ніколи. Бо пройшли через дві Світові війни, Голодомор, репресії, Бабин Яр. Завжди хліб збирали й підсушували смачно, зі спеціями, часником. Ненавиджу словосполучення «сушить сухарі» — це щось совєтське, тюремне, як на мене.
У перші дні цієї повномасштабної війни до київських магазинів стояли величезні черги, гребли все, але це людське, зрозуміле. Ми з бультер’єром не стояли в чергах, нам вистачало того, що є. Одного дня повз нас ішла пара сусідів, у кожного по два пакети в кожній руці, один пакет був повен хліба. Жінка зупинилася перепочити і, поглянувши на нас, сказала «мужчині»: «Тут себя тяжело будет прокормить, а у нее вон собака какая здоровая… Не протянут долго».
За чотири дні та сама жіночка викинула на смітник чотири білі хлібини…
Ми з бультерьєром сиділи біля парадного, я кричала в телефон, намагаючись почути подругу в Бородянці.
Трохи згодом ми підійшли до смітника, і я почала збирати той хліб, бо якось — не по- людськи.
Із балкона третього поверху, у захваті від свого пророцтва, сусідка голосно зверталася до нас, але так, щоб почули її всі: «Женщина, вы берите хлебушек, он почти свежий. Размочите в водичке, собачку покормите…» Бультерьєр подивився на мене, розуміючи що собачка — це він. Хоча хліб, дійсно, дуже любимо обоє.
Тож зібравши буханці, пішли в наш великий парк годувати качок, ворон та інших пернатих, які так сумували без людської уваги. З того дня у нас з’явилася традиція «годувати ворон».
Майже щодня, вже понад 7 місяців цієї війни.
…Дивлячись, як наші хлібороби, під загрозою смерті, щодня збирали цьогорічний урожай, щоразу згадувала цю історію. Україна завжди буде з хлібом. Але треба поважати тих, хто ціною власного життя робить усе, щоб він був у кожному домі. Тож ніколи не викидайте хліб на смітник. Не по-людськи це в будь-які часи.
Власта ШОВКОВСЬКА.
