На одному з останніх «довоєнних» фото в мене на телефоні – душова на залізничному вокзалі Києва. Я приїхав у Київ в середу 23.02 під обід і дуже поспішав, бо вже за годину мав інтерв’ю. Тому пішов у душ прямо на вокзалі – там є лаунж-зона, вхід за годину – 250 грн, в цю суму входить душ із рушниками та шампунями, зарядки, шкіряні дивани, зернова кава й печиво, вай-фай тощо. І все просто вау якості, і все за 250 грн (8 євро).
Я це до того, що ми, українці, психопатично критичні до своєї країни, весь час ниємо про зраду, зубожіння, бариг, як тяжко жити тощо, але насправді за 30 років нам вдалося побудувати офігенну країну. Неідеальну, але й матеріал у нас був фіговий, погодьтеся, і прораб бухав, і сусіди підсирали! Але попри це все – нам вдалося зробити велетенський прорив!
Причиною війни є не тільки вибір євроінтеграції, наша повага до власних героїв чи посилення позицій української мови. Крім очевидних гуманітарних причин війни, одна з найважливіших загроз для росії – це наша історія успіху.
Рівень нашої цифровізації обігнав багато країн ЄС, ми все робимо в смартфоні, український онлайн- банкінг зручний і простий, мережа ЦНАПів і ДП «Документ» фактично покрила всі базові потреби громадян. У нас немає корупції на дорогах і при видачі довідок.
Подивіться на Київ, це суперовий мегаполіс, в який прилітали тусити люди з різних країн і міст Європи – і були в захваті.
У нас крутезні й недорогі ресторани, наша зернова кава з машини біля виходу з метро не поступається італійській, а на досягнення наших маленьких пекарень із десятком видів багетів і хліба могли б заздрісно оглядатися французи.
Наші заправки схожі на космічні станції, на яких є все, такого часто і в Австрії не зустрінеш, а на моїх улюблених Балканах такий рівень нікому й не снився.
У нас реально працююча демократія, українцеві пофіг мер, губернатор чи міністр, нам навіть президент – не великий авторитет. Це круто, а ще 30 років тому ми жили в гнилій диктатурі!
Попри всі скиглення й критику, у нас загалом комфортно й легко вести бізнес, сплачувати податки, здавати елетронні звіти (це як ФОП без бухгалтера кажу).
Наша «Нова пошта» перед війною вже запускала власні літаки для доставки вантажів по країні, це ж космос! У нас класні сучасні летовища й потяги «Інтерсіті», за які не соромно.
Наша інфраструктура поволі, але оклигувала і навіть набирала цікавих форм – згадайте хоча б проєкт станцій метро у Дніпрі від бюро Захи Хадід.
Маріуполь з його світловими фонтанами, парками, скверами, лавками і комфортним громадським транспортом перед війною був схожий не на Донбас, а вже на Польщу! Чернігів був вилизаний, як цукерка, виглядав як реальна Європа! І список можна продовжувати!
Словом, крім мови й національної гідності, нам справді є що захищати – нашу країну, бо особливо тепер дуже чітко видно й зрозуміло: вона офігенна! Ми її критикуємо, але факт неспростовний – ми багато чого досягли!
А після війни ми відбудуємо її ще кращою, з новими комунікаціями і без старих хрущовок. Україна буде як писанка – бо ми це вміємо й можемо!
Андрій ЛЮБКА, письменник, волонтер.
