Надія Матвєєва: “Найкраща мотивація — любов до себе і прагнення жити з радістю”

Можу сказати, як сама вчиняю. Найперше, розпочинати ранок потрібно зі склянки теплої води, я з лимоном п’ю, — і то вже пробудження організму. А після цього треба домовитися з собою, що кожного дня зроблю щось приємне для себе, незважаючи на погоду та обставини. Наприклад, сьогодні для мене це була прогулянка. Погода похмура, а я собі усміхаюся, тому що подобається роздивлятися природу в будь-яку пору року. Так і настрій піднімається. Просто треба над цим працювати, як і над усіма гарними речами в нашому житті.

Що мене до того мотивувало? А те, що я, на щастя і на задоволення собі, отримую від жінок –молодших, мого віку, старших — компліменти на кшталт: «Надю, як вдається залишатися стрункою, в доброму гуморі?!» тощо. Оскільки розумію, що це не просто мої звички, а й праця — повсякденна, яка вже потім стає звичками, то разом зі своїми колегами, подругами — і тренерами, і психологом — вирішили зібрати все те докупи й допомагати іншим формувати оці здорові звички. Про які я ж напевне знаю, що вони на користь мені, моєму настрою, здоров’ю. От набуваєш їх, тобто робиш те, що маєш робити для гарного настрою, для енергії, здоров’я, і потім уже зустрічаєшся з собою новою — як наслідок, як результат тих звичок. І це не те, що намагалася просто схуднути або налагодити режим сну, — я хотіла досягти такого способу життя, в якому почуватимуся гармонійно. Мені так ця ідея до вподоби. До того ж, моє ім’я саме проситься до назви курсу. «Живи з Надією» — це і мій спосіб життя, і надія є завжди.

Свого часу стала ведучою «Все буде добре» на каналі СТБ, бо досі вела такий спосіб життя і гармонійно вписалася в концепцію програми корисних порад, яка мала на меті зробити легким і радісним кожен день кожної української жінки. А потім, ведучи цю програму, завдяки експертам і нашій команді я взагалі перетворилася на енциклопедію тих звичок для себе. І це настільки покращило і моє життя, і розуміння себе, й того, яким має бути мій спосіб життя. Безмежно щаслива та вдячна долі за те, що опинилася у «Все буде добре».

Щодо психологічної гігієни як такої, отих корисних психологічних звичок, дала б дуже просту пораду, якою сама користуюся. Шукайте кожного дня маленькі радощі, звертайте увагу на те, що може принести радість. І не варто сприймати це так: а, скажете, якась там квіточка — дрібниця. Та ні! Не дрібниця — у тому сенсі, що наш мозок, наша психіка може це сприймати дійсно як радість. І час від часу просто змушуючи себе звертати увагу, помітите, як більше радості стає в житті. Такий один із принципів, за яким і я живу.

Це як тренування. Спочатку ми помічаємо оті, як нам здається, дрібнички, а згодом уже щось і дійсно велике, радісне неодмінно помітимо. І це дуже важливо з точки зору того, як працює наш мозок. Нейропсихологи говорять про те, що мозок людини еволюційно видає 70 відсотків негативних думок. Просто автоматично. І лише 30 — радісних. Тому що для виживання людині в давні часи, коли була в природних умовах, без цього всього комфорту, потрібно було помічати негатив, аби зберегти життя. Але зараз ми, фокусуючись на негативі, якого навіть не існує, вкорочуємо собі життя. І це треба розуміти. Отож кожна радісна думка має бути для нас як скарбничка, як золотий зливочок. Це не означає, що маємо перебувати в ейфорії: ой, як усе класно, я не звертаю уваги на проблеми. Ні, це інше. Це — фокусуватися на отих маленьких радощах, навіть під час прогулянок, аби відчувати, що дійсно живу життя, а не просто дивлюся в асфальт.

Це пов’язано безпосередньо з професією. Коли переїхала до Києва й почала працювати на «Русском радио», там вирішили, що має бути якесь звучне ім’я для ефіру. На той момент я, Людмила, пригадала історію з дитинства. А найперше — свою улюблену бабусю, просто чарівну для мене жінку. Вона вірила в мене, як у зірочку, від самого мого народження. На жаль, не дожила до цього моменту, але постійно надихалася мною і казала, що це — наша Надія. Ще грудною дитиною я захворіла на крупозне запалення легень, і мене ледве врятували. А коли вижила, бабуся й сказала, що це — Надія, і все. А як у дорослому віці виникла оця необхідність обрати собі нове ім’я, я зрозуміла, що просто собі повертаю його, дароване колись бабусею. Знаєте, якось з’єднуюся з нею, із суттю її погляду на мене й на мою долю. Кажуть, ім’я змінює долю. У мене так співпало, що новим для мене стало життя з Надією.

Перш за все чоловік має бути відповідальним. Відповідальним за своє життя, розуміючим, чого хоче, і ще, як кажуть, із тонкою душевною організацією. Тобто людина, котра цікавиться світом і помічає так само маленькі радощі життя, як і я. Окрім закоханості має бути таке споріднення душ.

Відчуваю, що перебуваю в такому-от стані душі: так, робитиму помилки, нам, жінкам, без них не можна, але життєвий досвід та енергія, які в мене є, дозволять мені бути такою… чудовою жінкою у стосунках. Розуміння себе сприяє щастю. І це відповідальність, яку не слід перекладати на людину поруч. Навчися бути щасливою, і маєш більший шанс на гармонійні відносини. Я щаслива!

Пощастило мені. Якщо в 40 почалося нове життя, то має ж бути життям, а не відрізком якимсь. Тому й зараз, коли мені 15 листопада буде 53, вважаю, що життя тільки розпочалося, треба й далі жити. Ті, що кажуть: «О, Боже, ваш вік уже минув, ідіть, сидіть тихо» — це люди, які самі нічого не можуть зробити. У своєму віці — молодому, старшому, та будь-якому, не можуть втілити свої мрії в життя, і їм настільки муляє, що хтось це може зробити і продовжує жити, що дають отаку оцінку. А розумні люди займаються своїм життям і думають: «Та якщо і Надя, і Таня у свої роки активні та прекрасні, то і я так зможу!» От як треба ставитися до своїх років, на мою думку.

Усе, що ви почули від мене сьогодні, — від щирого серця. І це така велика порада. А підкреслюю найголовнішу зараз для мене думку: шукайте маленькі радощі життя. Ніхто за нас це не зробить, але це дає потужну силу жити, вірити в себе. А в нас, жінок, є ще один обов’язок — надихати й підтримувати своїх близьких. Зможемо отак робити, то все буде добре!