(Звістки з окупації)
«Ми тримаємося щосили. Відчувається, що вони бояться. Дуже бояться. Вони можуть зупинити на вулиці будь-яку людину і змусити повторити кілька разів, що вони великі, що вони сильні й ми хочемо жити з ними.
Ми опускаємо очі й повторюємо, а в голові крутиться: як же ви боїтеся, якщо для вашої величі потрібно, щоб хтось про неї повторював. Як ви самі в собі не впевнені…
Ми повторюємо це для того, щоб зберегти нас усіх. Тому що дуже складно воювати беззбройній людині проти безмозглого тулуба з автоматом. Тому що потім, коли цю нечисть виженуть із нашої землі, нам треба буде упорядковувати місто. Хоч би з ким ми зараз говорили, в усіх одні слова. Слова, що в місті запах гнилі. Нам, напевно, потрібно буде дуже багато миючих засобів, щоби просто довго мити тротуари, будинки, і навіть дерева. Тому що все, до чого торкалися ці нелюди, має запах гнилі.
Вчора одна жінка, пенсіонерка, відмовилася повторювати, що вони великі. Три здорові мужики її роздягнули і залишили на вулиці, заборонивши комусь підходити до неї, щоб допомогти.
Три години вона роздягнена стояла на вулиці й тільки голосно говорила: «Не підходьте до мене, мої рідненькі. Не наражайте себе на небезпеку. Будь ласка! У нас ще буде з вами дуже багато справ… Потім!»
І ще. Вони крадуть. Крадуть усе. Навіть складно вигадати, що не крадуть. Ми ніколи не бачили крадіжки в таких масштабах. Починаючи від дитячих іграшок і закінчуючи ящиком овочів, що підгнили.
Вони бояться, бо в місті постійно розклеюють листівки. Наші листівки з українською символікою.
Ми чекаємо на ЗСУ. І коли вони будуть близько, то херсонці голими руками та зубами розправлятимуться з нечистю.
Вони це відчувають. Тож поспішають. А ми зачекаємо. Зачекаємо. Зчепимо зуби, стиснемо кулаки до оніміння в пальцях і чекатимемо. Тому що нам є заради чого чекати. Щоб було раз і назавжди. І жодного з цієї нечисті не лишилося.
А потім митимемо місто. Довго. Передайте всім, що Херсон – це Україна!
І, якщо можете, моліться за нас, називаючи у своїх молитвах усі українські імена. Тому що це наші імена…»
До цього розміщеного у Фейсбуці листа з окупації, автора якого з відомих причин не названо, додамо ще й таку звістку від жительки окупованого міста.
«Я в Херсоні. Вибухи чуємо постійно, коли гучніше, коли ні. Бувають дні, коли зовсім тихо. І від цього стає сумно і якось безнадійно. Бувають дні, коли дуже гучно. І від цього стає лячно, але розумієш, що наші працюють.
А ще майже постійно спостерігаємо, як ці тварюки зі сторони окупованих Олешек запускають у бік Миколаєва ракети. Ракети летять над Херсоном. А потім ці потвори збивають їх і кажуть, що то їхні доблесні сили ППО знищують ракети ЗСУ. Але ж ми бачимо, звідки й куди. Ми чекаємо. Не волаємо. Не нам скиглити. Коли будуть сили в наших, тоді й звільнять! Звільнять! Це головне!»
І ми всі вірмо, що очиститься наша земля від рашистів і все буде Україна!
