Зателефонувала читачка, Ніна Петрівна з Київщини. Розмова, як зазвичай, вийшла за межі питання, що її цікавило. Та й кому ж не болить сьогодні те, що в Україні коїться. Розповіла жінка, що живе в Ірпені, туди й «Порадниця» приходила, завжди на рік її передплачувала.
А як те страхіття почалося, то її встигли звідти забрати, тепер у Білій Церкві тимчасово мешкає. Квартиру в Ірпені рашисти розбомбили. Доньчина, котра на верхньому поверсі того ж будинку жила, начебто вціліла. «Ох, як важко, – бідкається жінка. – Й не так від того, що без житла зосталася. У мене ж син у Москві живе, в МЧС служить. Я йому: «Скажи, сину, чи не доведеться мені, як тій мамі рашистського пілота з Полтавщини, що вбивав тут українців, стояти на колінах перед українським народом, прощення вимолювати?!»
«Мамо, – каже, – українцем народився, українцем живу, українцем і помру». Спочатку ми багато з ним про війну говорили, про те, як таке могло статися, а тепер тільки про сімейні справи. Аби його там не вбили. Отаке горе, діточки.
Як із тим жити? А вже не дочекаюся, як повернуся до Ірпеня. Там же на мене й «Порадниця» зачекалася».
Записала Тетяна ЗАРІЧНА.
