Ми зустрічалися вже три роки, і я була впевнена у взаємності свого кохання. Вважала, Павло буде ідеальним чоловіком і чудовим батьком. Тож коли нарешті запропонував мені руку й серце, з радістю сказала «так». Боже, яка тоді була щаслива! Але щастя тривало недовго…
Перший раз чоловік ударив мене через два місяці після весілля.
— Навіть борщу варити не вмієш! — роздратовано сказав, відставляючи тарілку, і, схопившись, відважив ляпаса.
Я насилу вимовила: «За що?» І розплакалася. Не відповівши, Павло вийшов з кухні. Незабаром грюкнули вхідні двері…
Повернувся через пару годин — із винуватим виглядом і гарним букетом.
— Пробач мене, кохана! Я не знаю, що на мене найшло! Ти ж знаєш, як я тебе люблю! Обіцяю: таке не повториться.
Повірила. І пробачила. Хоча образа в душі залишилась.
Наступний місяць минув відносно спокійно. Мріяли про дитину й робили все, щоб я завагітніла, але безрезультатно. Павла це дратувало, вважав мене винною.
Одного разу повернувся з роботи в жахливому настрої. Я зрозуміла, що краще його зараз не чіпати, ні про що не розпитувати і взагалі не потрапляти на очі. Але скандал усе одно вибухнув.
— Ти хоч розумієш, що таке порядок у домі? Чому скрізь такий бардак?! — закричав він, перечепившись у коридорі через мої туфлі.
Промовчала, відчуваючи, що будь-яке слово лише піділлє олії у вогонь. Але мовчання ще більше розлютило його. Кинувся на мене з кулаками і побив майже до втрати свідомості.
Із кровотечею потрапила до лікарні. Обстеження показало, що була вагітна вже чотири тижні. Стався викидень. Зібрала речі й поїхала до батьків. У той же вечір Павло з’явився з оберемком білих троянд, в очах — сльози.
— Вибач мені! Я так тебе люблю! — сказав, стаючи переді мною на коліна. — Повертайся додому!
— Треба подумати, — відповіла, — проковтнувши сльози.
Але моя мама виставила зятя за двері й букет услід йому викинула. А я весь вечір проплакала. Думала про своє життя, про майбутнє. Розуміла, що все ще кохаю чоловіка, але, з іншого боку — ненавиджу, адже вбив нашу таку бажану дитини.
— Тетянко, не повертайся до нього! — благала мама. — Якщо один раз підняв на тебе руку, підніме й ще. Я ж теж через це пройшла.
— Але це ж мій чоловік! Він кохає мене, — ридала я. — Тебе ж теж тато бив усе життя. І ти терпіла, не йшла.
— Нікуди було, — зітхнула мама. — А ти… Коротше, гарненько подумай.
Я подумала і вже через день повернулася до коханого.
Павло всіляко демонстрував, що розкаявся і змінився. Був милим, дарував квіти й подарунки, догоджав у всьому. Я була на сьомому небі від щастя. І тільки мама продовжувала проявляти невдоволення:
— Прикидається. Горбатого могила виправить. Кидай його, поки не пізно!
Одного разу так дістала своїми умовляннями, що я вибухнула:
— Досить! Не втручайся в наше життя! Сама знаю, що робити!
Потім з’явилася нова проблема — у Павла почалися напади ревнощів. Мені не можна було підняти очі ні на одного чоловіка. З роботи повинна була мало не щопівгодини телефонувати йому і звітувати, що роблю в даний момент. Усе ще сподівалася, що своєю любов’ю виправлю його характер. Терпіла, просила в нього вибачення, не знаючи за що.
Після сварок у нас наступав мир. Немов хтось хмари розводив руками. А потім — знову гроза. «Милий, що зробила не так?» — «Без дозволу перемкнула телевізор!» — «Але хіба це привід для скандалу?» Удар кулаком в обличчя. Я витирала кров, що текла з носа, і йшла до ванної. «Якщо не припиниш ревти, отримаєш ще», — лунало вслід.
Таке траплялося все частіше, а мені навіть не було кому поскаржитися. Чоловік розігнав усіх моїх подруг, а від мами я все приховувала. Адже вона мене попереджала.
Після чергового скандалу й побоїв нарешті зважилася звернутися за телефоном довіри, який знайшла в інтернеті.
— Спочатку заспокойтеся, — сказав мені психолог, коли з плачем розповіла суть своєї проблеми. — Ваш чоловік може агресивно поводитися з багатьох причин. Можливо, в нього є якісь психічні відхилення або глибокі психологічні проблеми.
— Але ж раніше він був зовсім іншим: ласкавим, добрим, ніжним. Може, сама в чомусь винна?
— А може, він, придушуючи свою агресію по відношенню до сторонніх людей, не придумав нічого кращого, ніж відігратися на вас. Чому ж ви при цьому відчуваєте себе винуватою? Скажіть, а які відносини у ваших батьків?
— Тато теж бив маму, — зітхнула я. — Вона довго терпіла.
— Ну, це багато що прояснює. Дівчата, на очах яких батько принижує матір, ставши дорослими, часто несвідомо обирають таких само чоловіків. Запитайте себе: «Чому дозволяю так із собою поводитись, дозволяю себе принижувати? І чому почуваюся винуватою?» Отже, любите того, хто робить вам боляче? Але ж це мазохізм…
Психолог говорив ще багато розумних і правильних слів. Він, звичайно, допоміг мені. Але я не пішла від Павла. І все повернулося на свої місця.
За кілька місяців знову завагітніла.
— Павле, я вагітна! — радісно прокричала чоловікові, повернувшись від лікаря.
— Ти в цьому впевнена? — без усмішки уточнив він. — А хто буде?
— Ще не відомо, — розгубилася я. — Але хіба це має значення?
— Так. Адже хочу сина!
— Стривай! А якщо народиться дочка?
— Тоді ти дуже сильно мене розчаруєш, — сказав і раптом вдарив по обличчю. Я витерла кров, яка виступила з розсіченої губи…
— Запам’ятай, покидьку, — вимовила, виходячи з квартири, — ти підняв на мене руку в останній раз!
…Тепер вона точно знає, що любов та побої нічого спільного між собою не мають, і кожній жінці, котра живе з деспотом, закаже не самообманюватися й тікати подалі від нього.
Записала Наталя ВЛАСЕНКО.
