Мабуть, усі чули про «синдром хронічної втоми» (СХВ). А втім, такого захворювання в офіційній номенклатурі нозологій, тобто назв, нашої та багатьох інших країн немає. Тому в державних закладах охорони здоров’я СХВ не лікують і лікарняного з таким діагнозом не видають. Натомість залюбки беруться позбавити всіх бажаючих від, по суті, примарного захворювання комерційні медичні структури. Звісно, за чималі гроші.
«Примарного» — бо це радше стан після якихось інших захворювань (найімовірніше, вірусних). Навіть у Міжнародній класифікації хвороб СХВ кваліфікують за класом «хвороби нервової системи» як «синдром стомлюваності після перенесеного вірусного захворювання». Визначальні ознаки СХВ — церебральні (мозкові) розлади у формі когнітивних (пізнавальних) порушень і скелетно-м’язові, що проявляються власне швидкою, хронічною фізичною втомлюваністю.
Суб’єктивно СХВ можна сприймати як період після важкої, тривалої хвороби або стан після перевтоми, виснаження внаслідок непосильної фізичної праці. Проте й після відпочинку цей стан не минає. Крім м’язового дискомфорту й швидкої психічної втомлюваності, певного утруднення розумової діяльності аж до сплутаності мислення, при СХВ можуть непокоїти біль у горлі, груднині, лімфовузлах, головний біль, лихоманка, відчуття тривоги, депресія.
До речі, СХВ багато в чому подібний до астено-невротичного синдрому, для якого характерні швидка стомлюваність, зниження працездатності, відчуття розбитості, порушення сну, зниження апетиту, періодичні запаморочення й головний біль, загальна слабкість, стрибки артеріального тиску, тахікардія (прискорене серцебиття), відчуття браку повітря, зниження імунітету, схильність до розвитку психосоматичних захворювань, передусім органів травлення, верхніх дихальних шляхів. Усе це — наслідки виснаження нервової системи, загальної астенізації (виснаження) організму.
Відповідно стратегія лікування полягає у виведенні хворого з цього стану засобами відновлювальної терапії. Застосовують тривалі курси зміцнювальних препаратів (імуномодуляторів), вітамінів, лікувальна фізкультура, масаж, водні процедури, психотренінг, ауторелаксація. Особливу увагу слід приділити раціону харчування, зробивши його, як мовиться, посиленим і різноманітним, а головне — повноцінним. Ефективним буває вживання їжі малими порціями.
За статистикою американського «Національного центру хронічної утоми», від СХВ потерпають переважно жінки у віці 20—40 років (понад 80 відсотків усіх хворих), що можна пояснити розбалансуванням гормонального фону з браком саме жіночих гормонів, насамперед естрогену. Такими хворими насамперед мають опікуватися відповідні лікарі-фахівці — ендокринолог, гінеколог. Основну ж допомогу хворим на СХВ незалежно від статі мають надавати терапевт, невропатолог та імунолог.
Михайло ПІНЧУК, лікар-імунолог, кандидат медичних наук.
