Є птахи, зустріти яких на українських теренах у наші дні — справжнє диво. Один із таких — дрохва євразійська, справжній степовий велетень і символ України, занесений до Червоної книги (1994), а також під міжнародний захист (CITES, Боннська та Бернська конвенції). Визнана найважчим літаючим птахом не лише України, але й Європи, дрохва схожа на велетенського індика з коротким міцним дзьобом і довгими міцними трипалими ногами, що ідеально пристосовані для бігу по сухій землі. Інколи їх порівнюють і зі страусами. Можна сказати, це довгожителі: за сприятливих обставин дорослі птахи живуть до 28 років. Спина і крила в них — буро-рудого кольору із тонкими смужками, тоді як черево і шия — сіруваті. Якщо самки менші за розміром, то самці можуть мати вагу до 18 кг, довжину тіла до 105 см і розмах крил до 2,6 м, вирізняючись у шлюбний період довгими білуватими «вусами» й розпущеним оперенням, через що нагадують пухнасту кулю (на знімку). Звісно, що такий птах у повітрі справляє враження, але орнітологи твердять: попри граційність і витривалість у польоті, дрохви злітають лише в крайньому разі. Зазвичай же за небезпеки намагаються втекти по землі — адже можуть бігти зі швидкістю до 50 км на годину!
Цим степовим велетням, які харчуються переважно зерном, молодою травою та насінням гороху й капусти, лише навесні ласуючи личинками комах і дрібними хребетними, до вподоби справжні степи, а також пасовища й агроландшафти. В Україні вони давно обрали для гніздування найперше Херсонщину та Запоріжчину, окремі ділянки Лівобережжя і Криму, тоді як «зимові квартири» шукали у Присивашші, на півдні Криму та в Приазов’ї. Та сільськогосподарська діяльність людини, а ще більше війна, позбавили дрохву багатьох улюблених місць.
Як символ степу, одвічної степової вольниці дрохву зображено на ювійлейних монетах Нацбанку, а також на прапорах і гербах деяких міст, як-от Бобринця — райцентру на Кіровоградщині. Якщо заглибитися в історію, то дрохва вперше потрапила на офіційний тамтешній герб іще 1847-го, коли містечко входило до складу Херсонської губернії. Тож угорі на щиті було зображено герб херсонський, а під ним у лазуровому полі — невеликий чорний щит із зображенням дрохви, оточений зусібіч вісьмома хлібними снопами. У ті часи дрохви гніздилися на околицях міста, а хлібні снопи символізували головну галузь праці тутешніх мешканців — хліборобство. Збереглося цікаве свідчення археолога й етнографа імперських часів Володимира Ястребова: мовляв, якщо вздовж дороги по полях бігають смішні товсті птахи — отже, до Бобринця вже недалеко…
…Через 250 років по тому, невдовзі після здобуття Незалежності, в Бобринці затвердили новий герб, на якому помістилися золоте колесо, така сама арфа, порожнистий шестикутник із золотою маскою і срібна розкрита книга із золотою обкладинкою, що випускала золоте сяйво. Вісім снопів перетворилися на два колоски обабіч числа 1767 — дати заснування міста, а для дрофи місця не залишилося. Та вже через 5 років степовий велет повернувся на новому гербі міста, розробленому на основі історичного попередника й затвердженому 2002-го. Після вилучення губернського символу в синьому полі герба бачимо чорний серцевий щиток із золотою дрохвою, оточений вісьмома золотими хлібними снопами. Дрохва в широкому значенні символізує на гербі взаємозв’язок землі та повітря, тож може трактуватися як символ гармонії духовного і матеріального аспектів життя людського, твердять місцеві краєзнавці.
Підготувала Ольга ВОЛИНСЬКА.
