Якщо ви стали панічно боятися осуду чи критики оточення і відчуваєте незрозумілу тривогу, опинившись у центрі уваги, можливо, у вас розвивається соціофобія. «Порадниця» розібралася, як відрізнити її від надмірної сором’язливості чи природної замкнутості.
ЧАСТО ПОЧИНАЄТЬСЯ В ДИТИНСТВІ
— Соціофобія — це поширений тип тривожного розладу, при якому людина відчуває стійкий ірраціональний страх і тривогу в різних соціальних ситуаціях, які передбачають взаємодію з іншими людьми, — пояснює лікар-психіатр Ігор ШИБКО. — Це може бути публічний виступ, співбесіда, відвідування держустанови, нове знайомство чи навіть просто похід до магазину. Соціофоб боїться, що його дії будуть негативно оцінені або висміяні оточенням, і його страх, на відміну від звичайного хвилювання, практично непереборний.
Соціофобія здатна розвинутся і в дітей, і в дорослих, від неї страждає приблизно кожна десята людина у світі, жінки — частіше за чоловіків. Найчастіше розлад «дебютує» ще в підлітковому віці й спочатку нагадує надмірну сором’язливість.
ЧОМУ ВИНИКАЄ
За словами лікаря, як і багато інших розладів психіки, соціальна тривожність виникає в результаті взаємодії різних факторів. До основних фахівців відносять:
- спадкову схильність;
- особливості виховання та сімейної обстановки: гіперопіка батьків; пережиті в дитинстві глузування та знущання; сімейні конфлікти чи жорстоке поводження;
- надактивну роботу мигдалеподібного тіла мозку, що впливає на емоційну поведінку людини;
- соціокультурний фактор: страх не відповідати очікуванням і високим стандартам суспільства;
- тривожно-недовірливий психотип особистості.
Також соціофобія може розвинутись після конкретної неприємної соціальної ситуації чи сильного стресу, внаслідок вживання алкоголю чи наркотиків.
ПРОЯВИ
Від звичайного хвилювання перед важливими соціальними подіями (іспит, публічний виступ), яке властиве всім людям, соціофобію відрізняє надзвичайна інтенсивність цих переживань і негативних емоцій, а також супутні фізіологічні та поведінкові симптоми, що турбують людину тривалий час. Тривога починається заздалегідь — за кілька днів або навіть тижнів перед майбутньою соціальною ситуацією й не минає після. Людина продовжує перейматися думками: а що про мене подумали та сказали?
До емоційних і поведінкових проявів соціофобії належать:
- всепоглинаючий страх негативної оцінки, засудження чи глузувань;
- побоювання, що оточення помітить ці переживання;
- підвищена дратівливість і вразливість;
- безпідставне відчуття небезпеки;
- неможливість зібратися з думками та сконцентруватися;
- постійна напруженість і швидка стомлюваність.
Фізіологічно розлад може проявлятися пітливістю, припливами жару, болем у животі, діареєю, нудотою, прискореним пульсом, підвищенням артеріального тиску, тремтінням рук, переривчастістю голосу, задишкою, запамороченням, почервонінням або блідістю шкіри обличчя.
Поділяють на дві основні форми:
- генералізовану, коли до списку ситуацій, що лякають людину, входять практично всі, що вимагають спілкування з іншими людьми;
- ізольовану (поодиноку), коли страх виникає лише за конкретних обставин, наприклад, при необхідності розмовляти по телефону чи їсти на людях.
ЛІКУВАННЯ
— Діагностикою та лікуванням соціофобії займається психотерапевт чи психіатр, — каже Ігор Шибко. — Лікар проводить детальне опитування та спеціальні тести. Діагноз підтверджують, якщо симптомокомплекс присутній мінімум пів року та заважає нормальному життю: сімейним і робочим стосункам, професійній діяльності.
План лікування може включати психотерапію (когнітивно-поведінкова та експозиційна терапія), прийом ліків (антидепресанти, транквілізатори) та інші методики. Якщо симптоми соціальної фобії ледве виражені, іноді достатньо консультації з лікарем. У складних випадках потрібна тривала робота з психотерапевтом.
ПРОФІЛАКТИКА
Щоб запобігти виникненню соціофобії, потрібно максимально розвивати у дитини соціальні навички, а в дорослому віці — всіляко підвищувати свою стресостійкість і самооцінку. Це досягається за рахунок дихальних і релаксаційних практик, медитацій, занять спортом, спеціальних тренінгів.
Якщо соціофобія вже діагностована, до заходів вторинної профілактики належать регулярні сеанси психотерапії, дотримання всіх лікарських рекомендацій, відмова від шкідливих звичок і підтримка соціальних зв’язків — активне ведення соцмереж і посильна участь у суспільному житті.
Ірина КАДЧЕНКО.
