Висока, струнка, із довгою чорною косою, – такою запам’яталася вона своїм ровесникам-шістдесятникам.
Уродженка с. Яблунька на Київщині (1938 р.н.), змушена з дитинства виборювати перед батьками своє право на малювання (ті фізично карали доньку, заставши за ним), вона таки закінчила Київське училище прикладного мистецтва, ставши дизайнеркою одягу. Її талант був визнаний і поцінований в мистецькому середовищі: творила ескізи одягу, декоративний розпис, живопис і графіку, дивувала акварелями й аплікаціями з тканини. Зналася на писанкарстві й загалом народному мистецтві, вишивала національне вбрання для хорів.
У всіх її роботах домінували українські мотиви, схеми її вишивок друкували в журналі «Радянська жінка». Та на широкий загал Любов Панченко була «не відомою». За радянських часів її твори не знали виставок. І до Національної спілки художників України не входила: казала, там була б змушена творити «під їхню дудку»…
У 1960-ті роки відвідувала Клуб творчої молоді «Сучасник». І коли Алла Горська, Людмила Семикіна, Галина Севрук і Опанас Заливаха виготовили вітраж «Шевченко. Мати» в Київському університеті ім. Шевченка, Любов Панченко робила ескізи українських рушників і оформляла стіни Музею Тараса Шевченка. За її участі в Києві було відроджено традицію різдвяного колядування та вертепу.
Збирала кошти для допомоги політв’язням, які відбували покарання «за антирадянську агітацію та пропаганду». Обстоювала українську культуру й мову і сама скрізь нею розмовляла. У вишиванці її роботи, балотуючись на Президента, об’їздив пів України світлої пам’яті В’ячеслав Чорновіл. Як згадував Микола Плахотнюк, майстриня подарувала політику цю сорочку, як і пізніше – свою аплікацію «Скорбота», що разом з архівом видатного українця загинула під час ворожої навали…
…Під час російської окупації Бучі, в якій мешкала 84-річна художниця, вона залишалася в своїй хатині й голодувала. Евакуювати жінку вдалося вже після того, як під час бойових дій в оселі вибуховою хвилею від розриву снаряда, що потрапив у прибудову, вибило вікна і двері. На той час вона вже не могла самостійно пересуватися і за кілька днів, попри підтримку друзів, відійшла у засвіти в одній із київських лікарень.
Усю свою мистецьку спадщину почесна громадянка Бучі, лауреатка премії ім. Василя Стуса, членкиня Союзу Українок Любов Панченко передала до столичного Музею шістдесятництва (вул. Олеся Гончара, 33 А, тел. +380(44) 234-12-04, щомісяця першого вівторка – вхід безкоштовний).
Ольга ГОЙДЕНКО.
