Кожна українська жінка чує на свій день народження побажання «жіночого щастя». А що воно таке? За якими критеріями визначаємо, щаслива жінка чи ні?
ГЕТЬ СТЕРЕОТИПИ!
Є довгий список стереотипів. Наприклад, «вийти вдало заміж». Це — як? Щоб не пив, не курив, на руках носив? Заробляв багато, подарунки дарував? Щоб був ніжним і турботливим? Аби тещу любив? З дітьми допомагав? Слухався? Що є головним показником «вдалого заміжжя»? Та хоч би як там було, з цього твердження випливає, що головним атрибутом жіночого щастя є наявність чоловіка як такого. Тобто якщо в тебе немає пари, апріорі не можеш бути щасливою?
Або ще один стереотип: для повноцінного щастя у жінки мають бути діти. Бо то — головна місія її життя. Що скажете? Відгукується?
Водночас є мільйони жінок, які мають усе, але, на жаль, в їхніх очах навіть не жевріє вогник щастя.
Будь-який стереотип — це обмежений погляд на ситуацію, який, зазвичай, зосереджує увагу на елементах форми, абсолютно втрачаючи змістовну частину. Це хибна логіка, де наслідок стає причиною, а причина взагалі не береться до уваги.
Щастя — це не зовнішні умови, це — внутрішній стан. І допоки жінка шукає своє щастя у зовнішніх обставинах, доки воно залежить від чоловіка, дітей, батьків, від роботи, від сусідів… — доти блукатиме у темряві життєвих негараздів і власноруч створених страждань. Це звучить як вирок, але такий закон природи.
НАСЛІДКИ НАШОГО ВИБОРУ
Насправді шлях до істинного щастя починається з усвідомлення: щастя — це наш власний вибір. Можемо самі обирати, як реагувати на зовнішні обставини. Чи посміємося над тим, наприклад, що потрапили в незручне становище, чи впадемо від того у глибоку депресію, відчай — залежить тільки від нашого власного вибору.
Саме здатність свідомо обирати свою реакцію на зовнішні подразники відрізняє людину від тварини. Кожен день ми робимо тисячі таких виборів, які впливають на наше самовідчуття, а також на те, як нас сприймають інші.
Наприклад, коли ваша дитина щось робить незграбно і вас це дратує, маєте вибір: кричати на неї, дати їй трохи більше часу, допомогти або зробити за неї. Важливо для себе чітко усвідомлювати причинно-наслідкові зв’язки. Подумайте: чи криком досягнете бажаного результату? А якого саме прагнете? Хочете, аби це щось було зроблено чи щоб дитина навчилась робити його самостійно? Які побічні дії можуть бути від обраного методу впливу на дитину? Такі роздуми займають секунду нашого часу, але саме вони дають можливість зробити найкращий екологічний вибір. Екологічний — це той, що не нашкодить, той, що буде прийнятним для всіх сторін, той, що будує, а не руйнує.
А якщо раптом у вас немає пари, а ваші всі подруги вже давно заміжні й мають двійко дітей… У вас є вибір: сильно страждати, порівнюючи себе з іншими, або скористатись вільним часом для власного розвитку.
Важливо для себе усвідомити: якщо вам із собою самою погано, то з чоловіком буде ще гірше.
ЯКЕ ЙШЛО, ТАКЕ ЗНАЙШЛО
Ніхто не зробить вас щасливою, крім вас самих. Спершу треба віднайти гармонію з собою, навчитись радіти життю, бути вдячною. Все це, по-перше, вже робить вас щасливою, а по-друге, змістовно змінює енергетику, яку транслюєте світу. І тільки тоді у вашому полі з’являється достойний чоловік, який не зробить вас щасливою, а лише примножить те щастя, що вже маєте в собі.
Якщо ж тяжко страждаєте від відсутності пари, почуваєтеся жертвою життєвих обставин — на таку енергетику притягнете собі «спасителя», який спершу, як принц для Попелюшки, з’явиться у всій красі і врятує від усіх негараздів. Та пізніше обов’язково перетвориться на тирана. Адже, якщо обрали позицію жертви, то саме тиран буде вам до пари. Згадайте народну мудрість: «Яке йшло, таке здибало».
ЛЮБОВ ЧИ ЇЇ ЖАХЛИВА ПІДРОБКА?
Щастя починається там, де любов. А справжня любов починається із себе. Якщо не любимо себе, то не здатні любити когось іншого. Ця істина стара, як світ, але досі так рідко зустрічаються люди істинно щасливі, істинно люблячі. Те, що нам здається любов’ю, нерідко лиш її жахлива підробка. Ми легко плутаємо материнську любов із почуттям власності, любов до чоловіка — зі страхом самотності або потребою у захисті, любов до батьків — із почуттям провини тощо. І ми в цьому не винні, нас не вчили любити себе, а навпаки: «Сначала думай о Родине, а потом о себе», чим спотворили гармонію людської природи. Все відносно, казав Ейнштейн, і дійсно, відносно «Родины», таке виховання мало бажаний ефект — люди ставали добре керованою трудовою армією. Та чи є в такому світогляді місце для істинного щастя, а не його підробки — дуже сумнівно.
Важливо позбутись від нав’язаного хибного судження, що «любити себе — це егоїзм». Ще в Біблії написано: «Люби ближнього свого, як самого себе». А як ви любите саму себе? Чи відчуваєте свою цінність? Чи усвідомлюєте свою унікальність?
ТАБЛЕТКА ВІД ГІРКОЇ ДОЛІ
І тут постає найскладніше питання: а як це — любити себе?
Все починається із самопізнання, самоповаги та піклування про себе. Варто розібратись у своїх цінностях і вибудувати пріоритети у правильній послідовності, а саме:
на першому місці — Я,
на другому — чоловік,
на третьому — діти,
на четвертому — батьки,
на п’ятому — робота,
на шостому — друзі, хобі та інше.
Як тільки на перше місце у нашій системі цінностей ставимо когось іншого, життя починає ставати важким, усе частіше відчуваємо неповагу і невдячність від близьких, обставини складаються не на нашу користь. Це все закон природи. Про це дуже цікаво написав психолог і письменник Анатолій Некрасов у книзі «Материнська любов», яку я прописувала б усім жінкам як таблетку від нещасної долі.
Дорогі жінки, любіть себе, любіть життя, і нехай навколо вас усе розквітає!
Наталія ГАЙВОРОН, психолог.
