«Ми настільки є зрілими в нашому особистому, церковному, громадському житті, наскільки здатні брати на себе відповідальність. За свої вчинки. За долю свого народу. За своє майбутнє», — каже Блаженніший Святослав. Та чи вміємо скористатися тим великим Божим даром, яким є свобода? Ось і про це зокрема, і про засвоєні людством у період пандемії уроки, зокрема й про цінність сім’ї, тепло, піклування котрої допомагає багатьом українцям одужувати від коронавірусу, а також про шлях людини до віри, про таїнство Різдва Христового, про можливу єдність Церкви говорили на порадницькій гостині напередодні з Блаженнішим Святославом Шевчуком, Верховним архієпископом Києво-Галицьким, митрополитом Київським — Отцем і Главою Української Греко-Католицької Церкви.
ПРО ОСОБИСТИЙ ДОСВІД РІЗДВА
Пригадую, вивчав колядки, як усне передання з уст моєї бабусі. Адже тоді не мали друкованих текстів. Бабуся наспівувала, а я записував. Моя мама за фахом музикант, тому на фортепіано чи на скрипці я ті почуті мелодії вчився відтворювати і співати. Саме тексти колядок стали для мене першим катехизмом, можна сказати. Рядочок за рядочком розповідали вони про таїнство народження Ісуса Христа, про те, чому це так важливо для всієї історії людства, історії його спасіння. Про все це я вперше й довідався з колядок, тож Різдво для мене ще відтоді є святом народження нашого Спасителя і святом такої сімейної побожності.
Різдво стало тим особливим моментом, коли вперше міг у сімейному просторі зустрітися з особливою Божою присутністю через релігійність моєї родини.
ПРО КАЛЕНДАРНУ РЕФОРМУ
Досвід проведення календарних реформ, який має наша Церква, зокрема в Північній, Південній Америці, Західній Європі, нам каже, що лише коли питання календарної реформи буде об’єднувати, консолідувати всіх, вона стане можливою. Якщо ж роз’єднуватиме, то це знак, що ми не зовсім готові до того. Так, сьогодні в Україні це питання нуртує в певних колах, але поки не відчуваємо, що вся цілісність Божого люду готова до зміни календаря.
Треба чітко усвідомити, що не йдеться про зміну однієї дати, одного свята. Йдеться про календарну реформу в її цілісності. Не можна вихоплювати лише якусь одну подію літургійного року.
А ще треба мати на увазі, що хочемо зробити такий крок разом із нашими православними братами. Тому говорити про ці зміни, дискутувати потрібно разом із мирянами зокрема й православних церков.
ПРО ТАК ЗВАНЕ СВІТСЬКЕ РІЗДВО
Ми бачимо, як народжується феномен так званого світського Різдва – Різдва, котре приходить із Заходу з цілком нерелігійним змістом. (Чи це стосується християн, котрі святкують Різдво за григоріанським календарем, чи це йдеться про нас, хто святкує за юліанським.) Провокації світського Різдва, коли воно відбувається без народження Христа, є одним із викликів сучасної секулярної культури, які ми повинні мати на увазі. З іншого боку, це мусить бути нам такою спонукою, аби не дати викрасти Різдво.
І навіть коли йдеться про Різдво за новим стилем, необхідно, щоби зберегло свій оригінальний, релігійний зміст. В іншому випадку, багатьом йтиметься про якусь ще одну світську вечірку.
ПРО ПАНДЕМІЮ, УРОКИ І СІМ’Ю
Найперше, пандемія — об’єктивна даність, факт. Ми не знаємо, чому вона виникла, й навіть сучасна медична наука до кінця не розуміє всіх поведінкових характеристик коронавірусу. Але такими є обставини, які мусимо усвідомити й навчитися в них жити. Тому я переконаний, що це є певне попередження, яке Господь Бог нам дає. Не кара, а нагода чомусь навчитися. Думаю, минулого року ми отримали немало уроків.
Найперше, можливо, навчилися цінувати одне одного, по-новому відкрили цінність сім’ї як плідного союзу любові між чоловіком і жінкою. Бо, погляньте, де більшість українців одужали від коронавірусу? Та в сім’ї! І той, хто не мав цього середовища сімейного тепла, почувався у великій небезпеці. Йому треба було допомагати в різний спосіб, аби міг здолати ці обставини.
ПРО ШЛЯХ ДО ВІРИ
Християнська віра — це передусім стосунки. Стосунки між особами. Між Богом і людиною. Отож усе, що називаємо вірою, проходить через ту мережу людських стосунків. Ми віримо не в щось, а в Когось. Аби започаткувати стосунки, які називаємо вірою, потребуємо когось, хто б нас у них увів, потребуємо певного свідчення нашої віри. Аби хтось познайомив нас із тим, кого в глибині серця шукаємо. Свого Бога і Спасителя.
Думаю, кожен віруючий, аналізуючи свій шлях до Бога, знайде таку людину.
ПРО СПРАГУ ВІЧНОСТІ
Бачте, кожна людина, незалежно від того, усвідомлює вона це чи ні, є істотою релігійною. Це означає, що Господь Бог заклав у нутро кожного спрагу вічності. Спрагу за чимось справжнім, красивим, добрим. І підсвідомо ми шукаємо це. Усвідомлення цього поклику буває різним — залежно від виховання, особистої ситуації, певної нагоди. Та коли життя людиною дуже потрясає, вона починає все переоцінювати, відчувати, що є головним, а що — другорядним.
ПРО ДЕГУМАНІЗАЦІЮ ЛЮДИНИ
Дегуманізація людини сьогодні є, на мою думку, одним із видів ідолопоклонства людини перед сучасною технікою, тим, що називаємо плодом людської цивілізації. Вона починає по-іншому ставитися до себе саме через те, що більше спілкується з речами, з технікою, аніж із живими людьми.
Знову ж таки, умови локдауну й тієї вимушеної самоізоляції це тільки підтверджують. Наступає певний момент підсвідомого порівняння людини й машини. І хочу вам сказати, вибір є не на користь людини. Багатьом видається, що штучний інтелект набагато ефективніший, швидше може подолати певні труднощі, аніж жива істота. Ось і наступає дегуманізація людського життя.… Тому завданням зокрема християнського виховання є пояснити людині, що є вартіснішою за машину, за творіння своїх рук.
ПОРАДА
Моєю порадою є найперше мати відвагу чинити добро. Зокрема ті слова по-особливому звучать в умовах пандемії. Той, хто боїться добро чинити, має всі небезпеки замкнутися в собі й справді загубитися в цьому світі.
Повну версію порадницької гостини З БЛАЖЕННІШИМ СВЯТОСЛАВОМ можна вже прочитати в свіжому номері газети «Порадниця» від 14 січня 2021 року.
Автор та керівник проєкту Тетяна ВЛАСЮК, головний редактор газети «Порадниця».