Доброго дня, дорога редакціє! Звертаюсь до вас із проблемою, про яку пише мама у статті «Моя донька людей боїться», що була опублікована у №24 від 11.06.2020 р. Моя внучка у школі теж добре вчилася, закінчила університет. А йти працювати відмовляється навідріз. Сидить вдома, нікуди не виходить. Може, комусь із читачів доводилося боротися з цією недугою і перемогти. Завчасно щиро вдячна, бабуся.
м. Хмельницький.
Встановити діагноз, а тим більше лікувати за листом неможливо, але зрозуміло, що описана проблема досить серйозна та потребує професійної допомоги. Насамперед поясню, що таке соціофобія. У підлітковому та юному віці людям притаманна залежність від оцінки оточення. Але з різних причин у декого страх зробити помилку в очах інших, зганьбитися, стає дуже сильним. Ситуації, які потребують привселюдного прояву себе, викликають відчуття тривоги.
Червоніє або блідне обличчя, у роті з’являється сухість, калатає серце, ноги стають ватними, руки тремтять. Може розвинутися соціальний тривожний розлад, тобто соціофобія. Людина починає уникати контактів і стає відлюдькуватою.
Буває, хвороба з віком стає менш вираженою, коли людина набуває життєвого досвіду та переосмислює цінності. Але, на жаль, може й ускладнитися, особливо, якщо не було надано вчасно фахову допомогу. У такому разі можуть додатися й інші розлади — депресії, панічні атаки, різні фобії. Панічні атаки відрізаються від тривоги. Раптом, часто без видимих причин, виникає дуже сильний страх, що супроводжується припливами холоду або жару, задухою, серцебиттям, з’являється свербіж, оніміння, пітливість, відчуття нереальності. Людині може здаватись, що зараз помре або з’їде з глузду. Цей стан не несе реальної загрози життю, але його дуже важко переживати. Якщо панічні атаки не поодинокі, а з’являються регулярно, йдеться про панічний розлад.
Мати в листі «Моя донька людей боїться» розповідає, що в тієї з дитинства були панічні атаки, але не знаємо, чи це встановлений лікарем діагноз, або мама сама зробила висновки. Тому опишу типові ситуації.
СПОЧАТКУ ВИНИКАЄ ПАНІЧНИЙ РОЗЛАД
А вже до нього пізніше підключаються соціофобія та інші фобії. Чому так відбувається? Панічна атака взагалі лякає, викликаючи додатковий страх осоромитись, якщо приступ паніки розпочнеться на очах у всіх. Тому людина починає ховатися вдома. Соціофобія частіше виникає у підлітковому та юному віці. Панічний розлад зазвичай формується у 20—30 років, частіше хворіють жінки. Та не важливо, що первинно — соціофобія чи панічні атаки. Результат однаковий: навколишній світ починає здаватись ворожим і небезпечним.
Нерідко поступово розвивається агорафобія — страх опинитися у місці великого скупчення людей або ж там, звідкіля складно вибратись — у магазинах, кінотеатрах, на ринках тощо. Соціофобія та тривожні розлади досить непогано піддаються лікуванню. Найкращого ефекту можна досягти лише при комплексному підході — за допомогою психотерапії та ліків.
Якщо наявна тільки соціофобія, або ж вона є первинною, можна обійтися і без ліків — лише словом. Адже її причина завжди психологічна. При первинному панічному розладі, ймовірніше, знадобиться фармакологічна підтримка, бо панічні атаки часто спричинені порушеннями на фізіологічному рівні. Приміром, мозку може не вистачати «гормону радощів» — серотоніну, й знадобиться його поповнювати спеціальними антидепресантами. Але сама терапія ліками без психологічної роботи зазвичай дає незначний і тимчасовий ефект для обох випадків.
Встановленням діагнозу та призначенням препаратів займається лікар-психіатр, а лікуванням словом — психолог. Добре потрапити на прийом до лікаря-психотерапевта — фахівця, що може виконувати роботу психіатра та психолога.
Доведений ефект при тривожних і панічних розладах має когнітивно-поведінкова терапія (КПТ), індивідуальна та в групі. Психотерапевт навчить людину визначати, які саме думки та переконання спричиняють її страхи або панічні атаки, та допоможе змінити їх. У середньому потрібно близько 15—20 сеансів. Але їхня кількість може змінюватись залежно від стану пацієнта.
Також можна навчитись спеціальним вправам, що допомагають самостійно впоратися з панічними атаками та фобіями. Це дихальні техніки, тілесні практики та медитації. Задля успіху лікування дуже важлива співпраця лікаря, психолога та пацієнта, котрий має хотіти вилікуватись і брати активну участь у процесі.
ЛІКУВАТИСЯ — НЕ СОРОМНО
На жаль, у багатьох людей і досі зберігається упереджене ставлення до психіатричної та психологічної допомоги. Коли запалені легені або нирки, ми не маємо сумнівів, що треба звернутися до лікаря. А коли «запалена» душа, людина терпить, бо ж «не псих, щоб до психіатра звертатися». Тому хочу порадити бабусі та мамі обов’язково звернутись по допомогу до фахівця, адже без нього хворобу не подолаєте. Щоб не тривожити доньку й онучку, можна почати з психолога. Поясніть їм, що це не лікар. Він не буде встановлювати діагноз, ставити на облік та виписувати «хімію», а лише поговорить. Але треба правильно його вибрати. Сімейний психолог вам мало допоможе. Треба шукати клінічного або медичного психолога, що працює із такими проблемами. Їх можна знайти у державних і приватних клініках (клініках неврозів), або приватно.
Якщо дівчата зацікавлені у зміні свого життя, можуть самі пошукати фахівців в інтернеті. Коли психолог веде приватну практику, обов’язково спитайте про диплом та сертифікат, щоб дізнатися, в якому напрямку працює. І бажаю всім доброго фізичного та душевного здоров’я!
Анна МАЛИНОЧКА, кризовий психолог.
