Останнім часом ця рослина набула великої популярності, й не лише серед квітникарів-любителів. Дифенбахія завдяки своїй декоративності прикрашає солідні установи: адміністративні будівлі, банки, офіси.
Стебло довге, трав’янисте, соковите, з віком вилягає, і тоді при основі з’являються додаткові корені та починають проростати вегетативні бруньки. Згодом вони розвиваються в самостійні рослини. На верхівці стебла утворюється 8–12 великих (45 см завдовжки, 12—15 см завширшки) довгасто-овальних листків. Швидко виростає до 2 м і вище.
Найбільш поширена дифенбахія плямиста. Від неї отримано багато різноманітних форм. Рослину слід вирощувати в широкому горщику з легким поживним ґрунтом. Це може бути листкова та хвойна напівперепріла лісова підстилка, торф та пісок у співвідношенні 2:2:2:1 з домішкою деревного вугілля.
Розмножують дифенбахію частинами верхівкових пагонів. Обережно зрізують частини завдовжки 15—20 см з кількома міжвузлями за температури плюс 24—28 градусів. Зрізи обробляють пудрою з деревного вугілля, підсушують і розміщують у субстраті (торф із піском). Вкорінюються вони за 2—3 тижні.
Рослина не любить занадто сухих приміщень і протягів. Теплолюбна. Для нормального росту і розвитку необхідна постійна температура 18—22 градуси. Поливають часто, відстояною і обов’язково теплою водою з температурою, не нижчою за кімнатну.
Із травня по серпень щотижня підживлюють слабким розчином органіки або повним мінеральним добривом, а обприскувати листя бажано щодня.
Восени і взимку поливи зменшують, але стежать, щоб у горщику не пересихала земля.
Для дифенбахій шкідливе пряме сонячне проміння. Найкраще розміщувати вазон на відстані 1—2 м від вікна.
Єдиний недолік рослини — отруйність. При обрізуванні й підживлюванні слід пам’ятати, що свіжий сік спричиняє опіки та подразнення шкіри.
Попри це гарні декоративні листяні дифенбахії увійшли в наші помешкання. Використовують їх і при створенні зимових садів.
Тетяна КОЛОМІЄЦЬ, співробітник Ботанічного саду ім. О.Фоміна.
