Реакція «бийся чи тікай» – це те, як найчастіше називають автоматичну реакцію нашого організму на страх. Насправді існує 5 поширених реакцій: «завмерти», «впасти», «подружитися», а також «битися» або «втекти». Розуміння їх може допомогти розібратися зі своїми почуттями, наголошують у «Психологічній підтримці».
ЯК НАШ ОРГАНІЗМ РЕАГУЄ НА НЕБЕЗПЕКУ
- Зазвичай нам страшно, коли відчуваємо, що в небезпеці. Про неї мозок попереджає наше тіло, а воно реагує автоматично.
- Прискорюється пульс і дихання, щоб збільшити надходження кисню та крові до м’язів.
- Напружуються м’язи, готові до використання, якщо потрібно.
- Вимикаються функції організму, які не першочергово важливі, наприклад, травлення.
- Посилюється пітливість, щоб не було жарко.
- Відбувається викид адреналіну, аби дати нам енергію.
- Вивільняється кортизол, щоб полегшити біль.
- Це також спричиняє ефект блокування раціонального мислення, тому під час надзвичайного стресу та страху відчуваємо, що в голові каламутно, або не можемо зосередитися.
БИТИСЯ, ТІКАТИ, ЗАВМЕРТИ, ВПАСТИ, ПОДРУЖИТИСЯ?
- Оскільки ми переважно чули про реакцію «бийся чи втікай», то відчуваємо розчарування або навіть злість на себе через те, що, опинившись у ситуації надзвичайного страху чи небезпеки, не відчували надлюдської сили або швидкості, аби боротися чи тікати.
- Але три інші поширені реакції на страх і небезпеку: завмерти, впасти та подружитися – настільки ж інстинктивні, як битися або втікати. Ми не можемо знати, яку з них оберемо цієї миті. Саме тому їх називають автоматичними реакціями.
- Усі п’ять реакцій – це автоматичні способи організму захиститися від можливої шкоди та вижити в небезпечній ситуації.
Битися: фізична боротьба, штовханина, навіть словесна протидія, коли лаєтесь або кажете «ні».
Утікати: встановлення дистанції між вами та небезпекою. Це може бути біг, переховування або відступ.
Завмерти: напруження, нерухомість і мовчання. Це поширена реакція на зґвалтування та сексуальне насильство. Завмерти – це не надання згоди, це інстинктивна реакція задля виживання. Тварини часто завмирають, щоб уникнути бійок і потенційної шкоди, або «прикидаються мертвими», щоб їх не побачили та не з’їли хижаки.
Упасти: подібно до завмирання, за винятком того, що м’язи розслабляються, а тіло ніби ламається. Це автоматична реакція, яка може зменшити фізичний біль від того, що з вами відбувається. Свідомість також може відключитися, щоб захистити себе.
Подружитися: покликати на допомогу «друга» чи стороннього перехожого. Але коли нема кого кликати, можемо «дружити» з агресором. Наприклад, заспокоюючи його, ведучи переговори, торгуючись або благаючи. Знову ж таки, це не ви даєте згоду зловмиснику, це – інстинктивний механізм виживання. Саме на основі цієї реакції може розвинутись «стокгольмський синдром».
ПАМ’ЯТЬ І ТРИГЕРИ
Коли переживаємо та реагуємо на страх або небезпеку, наші спогади не обробляються і не зберігаються звичайним способом.
Переживаючи травматичну подію, мозок часто зберігає в пам’яті лише наші відчуття. Коли потім розпізнає схожість між нинішньою ситуацією та минулою травмою (колір, запах чи шум), може активувати одну з цих п’яти реакцій: битися, втікати, завмирати, падати або реакцію дружби, навіть якщо зараз не в небезпеці. Це називається тригером і може бути звичайним досвідом для людей, які пережили травму, сексуальне насильство, зґвалтування чи будь-яку іншу небезпечну ситуацію.
Своєю чергою це може спричинити: тривожність, панічні атаки, кошмари, флешбеки.
У такі моменти спробуйте нагадати, що зараз вам нічого не загрожує, ви в безпеці. Просто мозок щойно розпізнав подібність між теперішнім і минулою травмою й викликав тілесну реакцію.