Всесвітньо відомий учений Альберт Ейнштейн свого часу зауважив, що є тільки два способи прожити своє життя. Перший – так, ніби чудес не буває. А другий – так, ніби все на світі є дивом. Ці слова якнайточніше відображають ставлення людей до свого життя.
Життя-буття – так здебільшого відгукуються пересічні люди про дійсність. Особисто я дотримуюсь другої позиції, бо переконана, що це слово варте інших характеристик: життя-казка, життя-диво, життя-веселка! І хоч би яким скептичним було ставлення до фрази: «Ти все бачиш у рожевих окулярах», однаково стверджуватиму, що не так уже й погано дивитися на світ з оптимізмом, навіть у складних обставинах шукати і знаходити позитивні моменти.
Не потрібно розуміти життя так, як розуміють його, скажімо, першокласники, які на запитання: «Що таке життя?», відповідають: це коли є мама і тато, коли ми граємось, бігаємо, спілкуємося, ходимо до школи, вчимося. Треба відійти від загального словникового тлумачення про те, що це «форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення».
Звісно, навкруги багато негативу, від якого нікуди не подінешся. Але ж це, погодьтеся, не назавжди. Є безліч хороших людей, які нас люблять і завжди прийдуть на допомогу. Як зауважив Пауло Коельо, життя занадто коротке, щоб дозволяти собі розкіш прожити його кепсько.
Нам випало щастя існувати на дивовижній Землі. Тому треба цінувати кожну хвилину, радіти сонцю і ранковій росі, вічним зорям у нічному небі, кожній квіточці, що прийшла у цей світ так само, як і ми; пташині, що виспівує хвалу життю радісно й невтомно. Ми знаємо, що вона саме для цієї пісні, краси та радості і народилася. То чому б не взяти з неї приклад?
Вийдіть на вулицю, вдихніть чисте повітря, послухайте пташиний спів та шум вітру в кронах дерев. Заплющте очі й зануртесь у свої думки, адже ми так рідко розмірковуємо про щось своє спокійно, нікуди не поспішаючи. Постійний вир подій, потоки людей, безліч інформації – все це ніби поглинає не тільки спокій, а й просто можливість пожити для себе.
Життя непередбачуване, емоційне, насичене, кольорове, справжнє! А як часто ми просто не помічаємо цього, переймаючись лише завтрашнім днем. Таке враження, що не живемо, а лише збираємось. Ми мріємо жити вічно, але не знаємо, як вчинити навіть з нашим коротким життям – п’єсою, жанр якої кожен вибирає самостійно, приймаючи в молоді роки перші важливі й нелегкі рішення. Тож не забуваймо про це.
Зіна ГОРДІЄНКО.