Її проникливий, по-особливому забарвлений, соковитий альт насправді не сплутаєш ані з яким іншим голосом на українській естраді, у нього неможливо не закохатися, особливо ж тим, хто любить українську пісню, шанує вітчизняне мистецтво. Хоч би про що співала — про щастя, друзів, кохання, життєві випробування, загальнолюдські цінності — її пісні, як і раніше, викликають глибокі емоції, співпереживання. А ще вона дуже приємна, щира в спілкуванні, у чому мала можливість переконатися, запросивши народну артистку України Лілію Сандулесу на порадницьку гостину.
ПРО ТВОРЧЕ СЬОГОДЕННЯ
Звісно, хочеться співати, працювати. Та, знаєте, вже нічого спеціально й не шукаю, а мене знаходять, запрошують на концерти, фестивалі. Моя багаторічна творчість працює на мене. Ось нещодавно виступала в Америці, Іспанії, на Закарпатті були концерти… Хоч ще цілком нормально почуваюся, виглядаю, можу співати, але певні межі поставила собі: де можу, де потрібно для моєї душі. Не те що здалася. Ні! Але, зрештою, так багато молодих, талановитих артистів — нехай співають. А нам уже треба задумуватися, як красиво і гідно йти зі сцени. Адже все на світі має свій початок і кінець. А втім, ще подивимося…
ПРО ШЛЯХ НА СЦЕНУ
Я ще маленькою, скільки себе пам’ятаю, співала скрізь — на городі, в саду. Потім уже в школі, сільському клубі. Співала молдавські пісні, бо народилася й жила в молдавському селі, згодом і українські. Бабуся не проти була, бо й сама гарно співала, танцювала, а мама чомусь не бачила в мені артистку. То вже років за п’ятнадцять, коли стала відомою співачкою, побувавши на одному з концертів, назвала мене зіронькою. Як було приємно!
А так, знаєте, я змалку завжди сама по собі була. Не маючи бодай моральної підтримки. Як, власне, і все своє життя, навіть із чоловіками — сама по собі… Ніколи не було в мене покровителя чи продюсера.
ПРО ВТРАЧЕНІ МОЖЛИВОСТІ
Як на мене, ні про що не варто жаліти. Адже навіть почавши спочатку, можемо повторити ті самі помилки або наробити ще й більших чи інших. Звісно, можна інколи коригувати свою долю, якщо поруч є люди, котрим віриш і які тебе направляють, радять. А коли ти одна, важко прийняти правильне рішення.
ПРО ПЕРЕЇЗД ДО ЧЕРНІВЦІВ
Просто з віком хотілося бути поряд зі своїм сином, онуком, біля батьків. Я рада такому своєму рішенню. От коли на сцені виступаю, завжди з людьми спілкуюся, розповідаю про себе. Й не раз говорила, що дуже хотіла б компенсувати той час, коли їздила гастролювати, й набутися з рідними. І от я 7 років жила біля тата з мамою. Наші будинки поряд, і сина, і брата мого теж. На Миколая нашого тата не стало, Царство йому Небесне, а я втішена, що могла кожного дня бачити його, чути, піклуватися про нього, виконувати якісь його бажання в ці роки. Хіба це можуть замінити слава, гроші, тусовки?!
ПРО УРОКИ ЖИТТЯ
Навіть якщо люди чинили мені зло, підлість, зраджували, сприймала це найперше як їхню слабкість, намагалася не звертати уваги. Моїм кредо завжди було: нехай люди роблять, що хочуть, як хочуть, головне — аби не було підлості. Маю на увазі найперше сцену, своїх колег. Такі речі я пробачала. Та найголовніше, аби Бог їх простив. А в мене зовсім інші цілі. Хочеться, щоб люди стали добрішими, мудрішими, аби знали, для чого живуть на цій землі. Щоб зрештою мир в нашій Україні запанував!
Гадаю, що в зрілому віці людина вже всьому навчена самим життям. Просто треба жити в гармонії з собою, з іншими людьми. Хоча це непросто. Життя нині складне, люди дуже змінилися, стали більш злими, жадібними, заздрісними. Отож якщо чомусь і вчитися, то — людяності, милосердю, терпимості одне до одного, співчутливості. Це завжди повинно бути в ціні, незалежно від віку.
ПОРАДА-ПОБАЖАННЯ
Звісно, найцінніше для нас усіх — здоров’я, і цей скарб треба берегти. А ще хочу побажати удачі: скрізь і в усьому, у великому й малому. Бо не гроші головне. На сумнозвісному «Титаніку» було дуже багато грошовитих, але те не допомогло їм урятуватися, бо фортуна оминула. Будьте, дорогі люди, щасливими, здоровими, коханими! Миру нашому українському дому і на всій землі!
Повну версію порадницької гостини з ЛІЛІЄЮ САНДУЛЕСОЮ уже можна прочитати у свіжому номері «Порадниці» від 23 січня 2020 року.
Автор і керівник проекту
Тетяна ВЛАСЮК,
головний редактор газети «Порадниця».
