Її називають людиною-стилем, політичною Касандрою, гострою на слово, скупою на компроміси. Вона сказала своє вагоме, красиве слово в сучасній архітектурі. Її голос, чи не перший жіночий, гучно і наполегливо зазвучав з трибуни Верховної ради на зорі української незалежності, коли була обрана народним депутатом першого скликання. Когось він дратував, комусь був бальзамом на серце, але нікого не залишав байдужим. У своїй громадській, політичній, професійній діяльності ця жінка завжди обстоювала українську незалежність, національну толерантність, високопрофесійність. Свою небайдужість до того, що коїться в Україні, проявляла, беручи участь у дисидентському русі, будучи народним депутатом, створивши кілька років тому клуб естетичної непокори. Це вона протестувала і протестує проти забудови наших міст, і особливо Києва, яка спотворює їх і нищить історичну цінність.
Український архітектор, професор національної академії образотворчого мистецтва та архітектури, член-кореспондент академії мистецтв України Лариса Скорик й сьогодні бореться, творить, керує, навчає, віддаючись найголовнішій справі свого життя — архітектурі.
Зустріч Лариса Павлівна призначила в офісі творчої майстерні «Л.Скорик». Як і завше, її робочий графік щільний та напружений, і викроїти годинку для спілкування з журналістами, та ще й екзаменаційної пори, для неї складно. Щоправда, перш ніж дати згоду, попередила, що про політику не говорить. А оскільки й «Порадниця» цю тему оминає, розмова наша й відбулася. Кілька хвилин спілкування — і я була зачарована цією тендітною зовні і такою сильною внутрішньо жінкою.
ПРО АРХІТЕКТУРУ
Архітектура — то справді закам’яніла музика. Ще із семирічного віку була переконана, що кращого від архітектури у світі немає нічого. Адже виросла в місті, яке мало дуже багато архітектурних принад. У Львові прекрасні вулиці, наприклад, одна з них називалася по-різному — вулиця Листопада, Енгельса, тепер Коновальця. Вона була просто фантастичною, там росли такі чудові формові каштани, яких тепер уже немає, забудована такими прекрасними будинками, а ще там були палісадники, оточені розкішними кованими розмаїтими решітками, чудовими художньо зробленими ґратами. Це був суцільний чар.
Архітектура — одне з найбільш божественних мистецтв, про що казав ще Климент Олександрійський (це рання патристика). А він мені дуже імпонував, захоплювалася його творами. Отож коли прочитала, що так написав про архітектуру, подумала: «Мабуть, маю рацію». Архітектор — трішки Бог. Тому що творить світ, він — творець. Божественна ця професія не тільки тому, що має справу з прекрасним. Вона має справу з абсолютною гармонією, з пропорціями. Пропорції — це є доказ гармонії в усьому — чи то в звуку, чи в живописі, чи в лінії. А в архітектурі, безперечно, тільки так і має бути.
ПРО ТАЛАНТ
Мені здається, ніщо — ні розум, ні талант, ні вміння — не має статевих ознак. Розум або є, або його немає, незалежно чоловік це чи жінка. Так само і талант. Але є специфічний спосіб мислення. Чоловік — більше аналітик, а жінка мислить більш синтетично, навіть, я сказала б, синкретично. Вже самою природою так створено, що їй багато чого треба враховувати, скажімо, навіть такі деталі, на які чоловік і не зважає. Розробляючи якусь проблему, він тим узагалі не цікавиться. А отой жіночий спосіб мислення для архітектора абсолютно необхідний.
ПРО ВИХОВАННЯ
На моє глибоке переконання, усіх дітей, а наших особливо, треба вчити так, як японці: починаючи з мистецтва, з естетичної науки. Вона дає так багато, що дитина, яка розвинула свій мистецький слух, хоч би ким стала — чи лікарем, чи політиком, — то буде вже справжній професіонал, котрий багато чого відчуватиме і розумітиме. Недаремно колись вважали, що освічена людина має знати історію взагалі, але особливо історію мистецтв.
А в питаннях виховання я дуже солідарна з Миколою Амосовим, який казав, що безпосередньо виховання — це 25, від сили 30 відсотків, що можемо дати дитині, а решта генетично закладено, чим Бог і батьки нагородили дитину. Безперечно, словесне виховання має якийсь вплив, але то мізер. Тільки власний приклад! Коли відбуваються якісь негаразди з дітьми, то, напевне, батьки теж у тому винні. Ви знаєте, що для підліткового віку авторитетів удома немає, всі авторитети поза домом. Але в цей період буває по-різному: одні діти борються за власну свободу аж занадто, а дехто ставиться до цього більш спокійно. Адже такий непростий період є в усіх, і батькам важливо це розуміти. І суспільство теж має велике значення, оточення поза домом. Дитина закінчується в 11–12 років. Потім починається особистість, індивідуальність, починається людина, і тоді ця індивідуальність може багато чого набратися — і хорошого, і поганого.
ПРО ЧЕСТЬ І СМІЛИВІСТЬ
Людина має бути відважною, сміливою — у тому розумінні, що мусить мати сміливість за все брати на себе відповідальність. Навіть якщо вважає, що й непричетна до чогось, але має бути сміливою перед самою собою. Для мене це дуже важливо. Людина, яка не бере на себе відповідальність, це вже не є для мене домена людська. Гомо сапієнс тим і відрізняється від інших істот, що має почуватися відповідальним. А відповідальність для мене — це і та сама відважність, про яку сказала. Це абсолютно невід’ємні від почуття честі цінності. Я вважаю, що честь важливіша від життя.
Липень, 2009 рік.
Повну версію порадницької гостини з Ларисою Скорик можна прочитати в книжці “Порадницька гостина. Історії життя та успіху. 2006 – 2016”.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна ВЛАСЮК.
