Напевне, скільки існує світ, існує й музика, котру небезпідставно називають універсальною мовою людства, найвищим із мистецтв. Наскільки незрозумілим, безбарвним було б наше життя без цього мистецтва муз. Нас, українців, завше, ще з часів Київської Русі, вирізняли з-поміж інших народів особлива музичність, співучість. І кожне покоління народжувало своїх великих композиторів, музикантів, котрі славили і славлять Україну на весь світ. У тому достойному ряду наших сучасників і народний артист України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, композитор Ігор Поклад.
Завше радію і тішуся, коли люди мають роботу, зайняті хорошими справами. От і з Ігорем Дмитровичем не відразу вдалося зустрітися, все був у творчих трудах.
ПРО МУЗИКУ
Завдяки музиці я, мабуть, — найщасливіша людина у світі. Музика — найголовніше, найбільше захоплення, якому віддав усе життя. Музика — моє найвище задоволення, яке окрім усього іншого, дає можливість й матеріально існувати. Це чудова гармонія, й от таке моє щастя.
Цього вам напевне ніхто не скаже. Як народжується музика? Єдине, що можу я сказати: досягаю творчого, нормального для себе стану, коли вона мені сниться, коли рішення приходить уві сні. Якщо музика починає снитися — вона вже є. А одну пісню я точно уві сні написав — «Скрипка грає». Причому, вірші Юра Рибчинський вже потім написав на неї. І загалом у більшості наших пісень він писав вірші на готову музику. Тому що музичне вирішення дозрівало у мене відразу. Ну, а якщо музика не сниться, значить, я ще не готовий до творчості.
ПРО ШЛЯГЕР
Має бути коротка мелодійна інтонація, якась дуже яскрава поетична фраза чи одне-два слова, що повинні прокручуватися кілька разів. Одне слово, все зводиться до того, що чим коротше, тим краще, хоча й простоту теж треба вміти шукати. Усе слід робити класно. І все ж нині спостерігається процес спрощення у творчості. Бо, скажімо, моя пісенна творчість була адресована верхній частині людського тіла, а нинішня більш орієнтована на нижню.
ПРО МУЗИЧНУ КУЛЬТУРУ
Ще мало у нас пісень, як я говорив, для верхньої частини тіла. За радянської влади, практично, не було музики для відпочинку, розваг. Джаз заборонявся, Олександр Цфасман трішки попрацював. Коли щось з’являлося нове, його намагалися придушити. Звісно, народ потерпав без розважальної музики. Нині молодь живе такою музикою, якою б та була — примітивна чи не примітивна. Але! Така музика має бути тільки однією гранню(!) великої музичної культури, де має право на життя і симфонія, і опера, і оперета, і справжня, велика пісня. А тим більше у нас. Згадайте, в основі української національної культури були думи кобзарські, балади — пісні розумні, що несли емоційну, історичну правду. От чому популярні «Дикі гуси»? Завдяки зокрема саме корінню пісні, що йдуть із думи.
ПРО ДЕРЖАВУ І КУЛЬТУРУ
Надзвичайно боляче, наскільки велика нині байдужість з боку держави до всіх проблем культури. Коли становище більш-менш стабільне, то наче й руки доходять до культури. Я розумію, є шоу-бізнес. Але не все можна віддати в його руки. Кіно не можна, театр…
Ви згадали Василя Зінкевича, дуже правильно згадали. А хіба ж тільки його так «шанують»! Онде як Росія гордиться своїми іменами, які фільми знімаються, які творчі вечори, вечори пам’яті проводяться. Скільки від нас пішло великих людей останнім часом! Костя Огнєвой, Юрій Гуляєв, Анатолій Солов’яненко, Володя Дахно… Треба, аби екран був заповнений розповідями про людей, котрі творили славу України. Оце культура, оце історія. Народний артист України Кіркоров — то не історія, не культура нашої держави.
ПРО НАЦІОНАЛЬНОГО ГЕРОЯ
Гадаю, має змінитися кілька поколінь, коли народиться людина, котра по-справжньому буде любити Україну. Не для себе любитиме, а для свого народу, дбатиме не про якусь одну сферу, а про все, що потрібно для повноцінного, високодуховного життя.
Національний герой має народитися з нації, з її коріння. Звісно, тепер ми втрачаємо їх, поступово відходять у минуле традиції. Навіть у Західній Україні, у моєму найулюбленішому куточку на Землі — карпатському краї. Буваючи там, не можу намилуватися смереками, полонинами, надихатися тамтешнім повітрям. Як багато гарних людей народилося в тих краях — Зінкевич, Яремчук, Ротару, Лорак… Приїздила нещодавно до мене голова однієї із сільрад, привезла вірші, аби написав гімн села. Напишу, звичайно. Але от і вона бідкається, як непросто стало жити, як змінюється край. А раніше ж які свята там проводилися, який колорит! Ті їхні костюми, стрічки, плахти, музики — йой! Справжнє свято духу!
Грудень, 2008 рік.
Повну версію порадницької гостини з Ігорем Покладом можна прочитати в книжці “Порадницька гостина. Історії життя та успіху. 2006 – 2016”.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна ВЛАСЮК
