Кожен з нас по-своєму розпоряджається власною долею, по-різному проходить тим шляхом широким. Ця моя гостя, здається, заповзялася не змарнувати ані дня, ані хвилини на своєму життєвому, творчому шляху. І для того в неї, молодої, достатньо вже життєвої мудрості, енергії, волі, відповідальності, таланту. Вона не цурається роботи, не відступає перед труднощами, не боїться бути собою. Вона — індивідуальність, що свого часу з’явилася на театральній сцені, а згодом кулінарною зірочкою засвітилася на телебаченні. Це від таких людей світ добрішає і світлішає. Вона — це Даша МАЛАХОВА, відома телеведуча, актриса «Театру на Подолі», щаслива донька свого талановитого батька.
ПРО СЕБЕ І ПРО БАТЬКА
Я дуже вдячна батькові (Віталій Малахов — головний режисер Театру на Подолі. — Авт.), що він дав мені те, чого багато батьків, на жаль, не дають своїм дітям. І я дуже серйозно до цього ставлюся. Дають гроші, приділяють навіть якусь увагу, начебто дають усе, а от упевненості в собі не дають. А це дуже важливо. Тато завжди казав: «Дашо, якщо ти чогось хочеш і тяжко працюватимеш — у тебе це буде». Не можу сказати, що була золотою дитиною. І тато, і мама проводили зі мною мало часу. Але якісного часу було дуже багато. Я ніколи не боялася бути собою, а не боялася, бо впевнена в собі, і мені байдуже, що про мене кажуть чи пишуть, дуже спокійно до цього ставлюся. Вважаю — роблю те, що можу і хочу.
Упевненість у собі людина може успадкувати від батьків або набути, ставши зрілою. Мені це подаровано батьками.
ПРО МАМУ
Вона навчила мене доброті, що для жінки дуже важливо. І це, мабуть, найголовніша її наука. Була неймовірно доброю людиною. Я це відчуваю у собі, просто мама є в мені. Знаєте, я не впевнена, що мама хотіла якось спеціально мене виховувати. Маленькою я дивувалася: чому це всі мами так виціловують, ніжно обнімають своїх дітей, а моя завжди серйозна, не називає мене сонечком… Ні, вона теж мене цілувала, але поводилася зі мною як із дорослою.
ПРО ВИБІР
На щастя, у мене ніколи не було потреби чи необхідності вибирати. Все, чим займаюся, вдається робити паралельно. І мені це подобається. Можна поєднати абсолютно полярні речі (бути, наприклад, міліціонером і захоплюватися в’язанням), аби були до душі. А мені і те, що роблю на телебаченні, і те, чим займаюся у театрі, однаково цікаво. І там, і там реалізовуюся як жінка. Готую їжу, тому що я жінка, мама, господиня. Я люблю це. І курси дитячі кулінарні веду саме тому. Все органічно пов’язане.
ПРО БЛАГОДІЙНІСТЬ
Привчати суспільство до благодійності я не зможу тим, що дозволяю себе фотографувати з діточками. Бо ті, хто йшов на крок переді мною, вже нафотографувалися і неправильно дали людям зрозуміти, що таке благодійність, зіпсували мені можливість правильно навчати. Тому шукаємо альтернативні шляхи, як це зробити. Оцю хворобу недовіри нелегко вилікувати, перевчити людей. І тим заходам, які, на мою думку, мали б проводитися у суспільстві, потрібне промо, а там, де я бачу, що це недоречно і безглуздо, не роблю цього.
ПРО МАЙБУТНЄ
Маю багато ідей, розумію, що вони можуть чекати реалізації ще десятки років. Мрію дожити до того часу. Мені цікаво, що буде з моєю країною у майбутньому, хто нею керуватиме, якою буде школа, де мій син навчатиметься, що носитимуть, які правила в метро будуть… Такі життєві речі мене цікавлять.
Січень, 2010 рік.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна ВЛАСЮК.