Оформлення права власності за набувальною давністю — це один зі способів набуття права власності. Статтею 344 Цивільного кодексу визначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років або рухомим — протягом 5 років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом, роз’яснюють фахівці Центру надання безоплатної правової вторинної допомоги.
Державна реєстрація прав на нерухомі речі, набуті за давністю, здійснюється лише на підставі рішення суду. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
УМОВИ, НА ЯКИХ БАЗУЄТЬСЯ ЦЕ ПРАВО ВЛАСНОСТІ
Сукупність цих законодавчих умов чітко визначена ч.1 ст.344 Цивільного кодексу. До них належать такі види володіння особою майном як своїм власним:
добросовісне володіння;
відкрите володіння;
безперервне володіння;
тривале володіння;
наявність суб’єкта, здатного набути у власність певний об’єкт;
законність об’єкта володіння;
відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.
ДОБРОСОВІСНЕ ВОЛОДІННЯ
майном означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіння річчю є незаконним. Встановлення добросовісності залежить від підстав набуття майна. При вирішенні в судах спорів про набувальну давність враховується добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто на початковий момент, який буде включатися до повного строку давності володіння, визначеного законом. Позивач, як незаконний власник, протягом усього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи і він отримав його з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього.
Володіння визначається відкритим,
якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Власник володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому він не зобов’язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б із ним власник.
Володіння визначається безперервним,
якщо воно не переривалось протягом усього строку набувальної давності.
ТРИВАЛІСТЬ ВОЛОДІННЯ
передбачає, що має закінчитись визначений у законодавстві строк, що розрізняється залежно від речі (рухомої чи нерухомої), яка перебуває у володінні певної особи (нерухоме майно — 10 років, рухоме — 5 років).
При вирішенні спорів, пов’язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння.
ТИТУЛЬНЕ ВОЛОДІННЯ
майном виключає набуття права власності на майно за набувальною давністю.
Титульними власниками вважаються особи, які володіють майном за цивільно-правовими договорами (майнового найму (оренди), підряду, зберігання, застави), особи, які володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом.
