Свій лист адресую своєму чоловікові – колишньому… Від усієї душі дякую тобі! Ти навіть не уявляєш, яка я щаслива!!! Моя безмежна вдячність тобі за свободу, за те, що тепер із радістю зустрічаю кожен новий день, милуюся зоряним небом, а найголовніше – живу по-справжньому! Тепер маю багато вільного часу. Нарешті, як справжня жінка, можу зайнятися собою – змінити зачіску, купити гарну сукню, спати досхочу… Раніше навіть про це й не думала. Коли ми були разом, найбільший шматок м’яса чи торта віддавала тобі – завжди дбала в першу чергу про тебе.
Тепер у мене є власний ноутбук. Не той, що ти, начебто, мені подарував, а мій, який належить тільки мені. Як добре, що тепер не потрібно просити, принижуватися, ридати. Я живу для себе. Ні, знаєш, правильніше сказати: я живу! Дякую тобі за чоловічу гідність. Справді! Буває так, що чоловік та дружина, коли розлучаються, ділять меблі чи побутову техніку, а ми з тобою ділили… мою сукню і помаду. За вірність і турботу ти віддячував мені лише словами «аферистка, злодійка, волоцюга», та ще й додавав нецензурних «компліментів». Я вдячна тобі за їжу та воду (пила з твого крану). Але ж я теж працювала і зарплату не ховала від тебе, бо ми ж сім’я. Коли пішла з роботи – тебе доглядала, бо ти ж хворієш… А може, погано доглядала? Так, звісно! Іншої думки навіть бути не може! Коли вирішила поїхати в гості до батьків, ти вчинив страшенний скандал! Як же я посміла, як же могла забути твої слова: «Коли виходять заміж, про родичів забувають, думають лише про чоловіка!» Так ти мені говорив? Ти перетворився на деспота, тирана, який контролював кожен мій крок і вважав, що в усіх бідах світу винна лише я. Мені, невдячній, ти зробив послугу – погодився поїхати до моєї мами, щоб налагодити з нею стосунки (більше грошей надсилатиме). Дякую, що напився і вів себе, як… Ти насміхався, навигадував усяких нісенітниць, бо хотів пересварити нашу рідню. Моя сім’я вступилася за мене, а я отримала шанс на життя. Господь урятував мене, привів до рідної хати, і це найбільше щастя! Мені не потрібно ковтати пігулки і терти очі від постійного недосипання. Більше не треба щоранку вгадувати твій настрій і боятися, що скажеш, бо кава підігріта не до належної температури, постійно доводити свою відданість, вдячність. Мені все це ні до чого!!! Я перелічила всі твої чесноти і ще раз говорю від щирого серця: «Дякую!» Ти більше ніколи не побачиш сльози на моїх очах, бо я вже не плачу! Ти програв, ти не вартий, аби за тобою плакати! Я молитимусь за твоє здоров’я і щастя. За сім років подружнього життя я засвоїла цей життєвий урок на «відмінно».
Таїсія ЗАПОРІЗЬКА.
