Цими днями у столичній книгарні «Буква» презентували перевидання книжки Мартіна Бреста «Піхота». Колишній сержант 41 мотопіхотного батальйону, згодом – 72 ОМБР ЗСУ зробив свій позивний літературним псевдонімом. В основу книги поклав побачене за 9 місяців на передовій. І зробив це, за визначенням читачів, «чесно, зло, іронічно, смішно і відверто». Та хоч би про що розповідав, найперше це про людей, які захищають країну.
До потенційних читачів і шанувальників звертається лаконічно:
– Мені 38. Звуть Мартіном. Я служив у піхоті. Дякую, що прийшли!
Його мову й неповторну манеру розповіді оцінили вже понад 38 тис. читачів у Фейсбуці, де він починав із публікації «постів». Коли вирішив написати кілька оповідань, думав розповісти лише про 3 дні з піхотного життя, а зупинився, коли закінчилася відпустка. За цей час устиг описати 2 тижні армійського життя. Тоді, каже, й збагнув: армія лишається в тих, хто завершив свою службу.
Довго розмірковував: навіщо писати книгу? І дійшов висновку: хоче, щоб у ній були розповіді про понад 20 бойових побратимів, починаючи з командира Василя. Розуміє: війна триває, і не всі друзі, які тепер у строю, побачать перемогу. Але коли все скінчиться, треба, щоб імена українських піхотинців навіки залишилися на скрижалях народної пам’яті. Це й спонукало до літературної творчості.
Коли презентував свою книжку в Музеї АТО у Дніпрі, збився на військові байки – і збагнув: повністю їх розуміють лише ті, хто воював на сході. Отож, підсумовує, за короткий час у нас сформувався новий пласт культури, яка стала рідною для багатьох українців.
Нині вже створено понад 170 книг на тему АТО, в тому числі близько 50 – самими українськими захисниками; решта належить перу військових журналістів і волонтерів, а 40-50 – професійних письменників, які не бачили реальних подій. На думку Мартіна, подібні твори – про війну штучну, придуману, а вчорашні воїни прагнуть розповідати світу про реальну.
Після кожної війни світовий книжковий ринок поповнює військова література. Тож Мартін замислився: хто розповідатиме нам і нашим нащадкам про ці події після війни? Зараз в Україні книжок про війну на сході менше в рази, ніж у держави-агресора. На його думку, книговиданню росіян сприяє те, що твори тамтешніх авторів просякнуті імперською ідеологією, яку поділяє більшість мешканців країни. А у нас підтримати авторів, які пишуть про пережите, готові лише стовідсотково впевнені в перемозі; і на них – уся надія. Як і на небайдужого читача, котрий захоче знати правду про війну. Тоді, може, й у наших книгарнях очі розбігатимуться від асортименту виданих ветеранами війни творів.
А поки далеко не кожному автору щастить дочекатися третього перевидання своїх книг, після якого, власне, його й запросила до співпраці мережа книгарень. Тому Брест за найменшої нагоди розповідає потенційним читачам і про книжки своїх побратимів. Тож прочитавши «Піхоту», можна зайти у Фейсбуці на сторінку Мартіна Бреста, аби дізнатися, книгу кого з них радить нам прочитати талановитий автор.
Ольга ГОЙДЕНКО.
