За ним можна було звіряти годинника: щовечора об одинадцятій хлопчик починав бігати. Оте гупотіння над головою дратувало стареньких мешканців квартири поверхом нижче, і вони не раз ходили до матері малого, просили, щоб стримувала його, бо такі звуки заважають спати. Та це допомагало лише на добу-дві, а потім усе повторювалося. Мати-одиначка, мабуть, не могла впоратися з п’ятирічним сином. Чи надто любила його.
Сусідам знизу доводилося з головою накриватися в ліжку, пити снодійне.
– Що за невгамовна дитина? – чи не кожного вечора бурчав дідусь. – У всіх нормальних людей уже «на добраніч», а в того «коника» – «доброго ранку».
І старенькі знову ковтали пігулки. Стукати по батареях, як порадив хтось із знайомих, не хотіли, бо це розбудило б половину мешканців панельного, а відтак – аж надто звукопроникного будинку. Дідусь казав дружині, що, зустрівши того хлопчика, постарається будь-що залякати його бабаєм, який нібито карає за таку неспокійну поведінку в пізній час. Іти знову до матері малого не хотіли: боялися наразитися на скандал, що ще більше травмував би їхні нерви.
Якогось вечора зауважили, що біганини не чути. Заснули, так і не дочекавшись набридливої ляпанини підошвами. Стеля німувала й наступного вечора. І дивина: стареньких це почало тривожити. Причину тиші дізналися через кілька днів, коли йшли на пошту за пенсією.
Біля свого під’їзду зустріли заклопотану, судячи з виразу обличчя, невеселими думками матір хлопчика, і бабуся, не втримавшись, запитала:
– Вибачте, але де ваш малий? Щось не чути…
– Із зламаною ногою в лікарні. Перебігав дорогу і потрапив під машину.
Увечері об одинадцятій дідусь, шморгнувши носом, як дитина, сказав тихо:
– Якось навіть сумно без отої біганини…
І запропонував дружині:
– Давай помолимося за здоров’я малого…
Обоє вклякли на коліна перед іконою. Коли через місяць стеля знову завібрувала від лопотіння ніг, старенькі перезирнулись і щасливо всміхнулися. Ніби до них приїхав дорогий гість. Цього вечора біганина не завадила їм заснути.
А вранці бабуся занесла малому горіхів. Просто так.
Богдан МЕЛЬНИЧУК. м. Тернопіль.
