Святий великомученик Георгій Побідоносець, якого вшановуємо 6 травня, у народній уяві українців асоціюється із образом покровителя скотарів і хліборобів. До речі, у перекладі з латини це ім’я означає «хлібороб», «землероб».
Іконописці зображують святого в образі лицаря верхи на коні (найчастіше білому), у руках він тримає спис, яким убиває дракона. Образ дракона має подвійне значення: символізує і лихо, і язичництво. У даному разі християнський святий Юрій перемагає язичництво. А давня християнська легенда розповідає: це той дракон, якому язичники принесли в жертву дівчину.
Вважають, що 6 травня – день сходження на землю весни. Доти її лише запрошували в гості, закликали, а тепер вона – повноправна господиня. Отож починають співати солов’ї і кувати зозулі. А святий Юрій відмикає небо і випускає на волю росу, яка має у його день надзвичайні властивості, навіть може повернути зір сліпому, а дівчині додати краси. Про таку кажуть: «Вмита у росах».
За старих часів на Юрія влаштовували обхід полів усією громадою села. На полі відправляли службу Божу, молилися за врожай, а потім частувалися. Неодмінно брали з собою дітей, бо якщо дитина покачається по озимих посівах, то й сама буде здоровою, і хліб добре вродить.
У Юріїв день виганяли худобу на пасовиська. На Гуцульщині справляли проводи на полонину. У деяких етнографічних регіонах України, коли вперше навесні виганяли випасати худобу, ставили посеред двору глечик із молоком, а через його вушка протягували ланцюг, який розкладали на землі. Якщо корова переступить через глечик та ланцюг, нічого не зачепить, не розіллє молоко, то під час випасання з нею нічого не трапиться.
Тарас ЛЕХМАН.
