Яких українців, яких героїв забирає ця жорстока, кривава війна! Учасник Революції Гідності, «кіборг»-десантник, захисник Донецького аеропорту, боєць десантно-штурмових військ ЗСУ, гранатометник Руслан БОРОВИК загинув 30 квітня в запеклому бою поблизу міста Ізюм на Харківщині. 19 квітня йому виповнився 41 рік…
Він запам’ятався багатьом українцям зокрема й знімком, зробленим під час Маршу захисників на Хрещатику в 2020 році. Поруч із батьком, який ніс знамено, в десантному береті крокувала, пританцьовуючи, його молодша донька Ганнуся. Разом із старшою сестричкою Софійкою та мамою Людмилою вони прийшли того дня на Хрещатик. Мала не встояла серед публіки й побігла до батька, котрий ішов на чолі колони. Так і стала зіркою в соцмережах та на фото.
Руслан і сам захоплювався фотосправою, любив фіксувати події. І навіть серед жахіть війни, під час важких боїв у ДАПі знаходив можливість фотографувати. «Для мене фотографування в ДАПі було своєрідним способом емоційної розрядки. Я не планував робити виставку чи взагалі десь показувати ці світлини. Пригадую, спершу, коли брав до рук фотоапарат, багато хто з побратимів не хотів опинятися у полі зору мого об’єктива, запитували, мовляв, та навіщо тобі це… Але хотів це зафіксувати чи то для себе, чи для майбутніх поколінь», – згадував Руслан.
Йому вдалося тоді вижити й показати згодом усьому світові, крізь яке пекло довелося пройти захисникам ДАПу. У 2015 році вийшов альбом «ДАП» із фотороботами Руслана, а в 2020 році відбулася його фотовиставка з кадрами героїчної оборони Донецького аеропорту. Завдяки Русланові, кажуть у Національному музеї Революції Гідності, збереглися світлини загиблих «кіборгів», а фотоальбом «ДАП» став першою вагомою збіркою знімків із передової.
Головною ж справою його життя впродовж останніх років був захист Батьківщини – відколи нога ворога ступила на українську землю 2014 року, робив це мужньо та самовіддано. І тоді, як пішов добровольцем у зону АТО в складі 90-го батальйону на базі 95-ї окремої аеромобільної бригади (нині Десантно-штурмові війська), де брав участь у бойових діях поблизу Пісків, Водяного, Опитного, Авдіївки, двічі – в обороні Донецького аеропорту, отримавши там кульове поранення та контузії. І тоді, як став у воєнний стрій від першого дня повномасштабної війни у складі 95-ї ОДШБр. Навіть отримавши контузію, командир відділення бригади Руслан Боровик із позивним «Багдад» не покинув своїх побратимів, відмовився від госпіталізації, повернувся на передову і ще місяць по тому продовжував нищити ворожу техніку.
Як згадували земляки Героя, а родом він із села Кропивня Новоград-Волинського району, що на Житомирщині, зростав хлопець у багатодітній сім’ї. Після строкової служби в лавах ЗСУ згодом підписав контракт. Двічі брав участь у миротворчих місіях в Іраку (2004–2005 рр.). Після звільнення з військової служби 12 років працював у банку інкасатором. Навчаючись заочно, здобув освіту юриста. Вона йому згодилася, коли згодом працював у Київському міському центрі допомоги ветеранам АТО при КМДА.
Руслан займався спортивною реабілітацією, координував культурно-просвітницькі проєкти Центру. Прощаючись із героєм у Михайлівському Золотоверхому соборі, друзі та побратими говорили про нього, як про добру, чуйну людину, справжнього патріота України.
