Чому мода не здатна конкурувати з традиційним українським вбранням у народному стилі? Певно, тому, що наші мудрі предки створили найдовершенішу красу. Якась сакральна геометрія панує у скарбах бабусиних скринь, адже це не просто кола, ромби, гілки, спіралі, а унікальні символи. Навіть кам’яні скіфські баби, які споконвіку стоять у степах, зодягнені в сорочки, на яких добре видно схематичні зображення вишивки на вставках, манжетах рукавів тощо. Саме слово «вишивка» походить від «вишній» – «Божественний».
У пам’ятці давньоукраїнської культури, «Велесовій книзі», розповідається про те, що предки українців сприймали світобудову як три світи: Яву, Наву, Праву. Права укладена Богом, вона вічна, Нава є світом потойбіччя для Яви – світу земного, видимого. Ця книга поетично оповідає, як по неозорому полю Прави (Божого задуму, ідеї Буття) снує пряжа – «полотно» світу Яви, матерії. А по тій «пряжі» тече земне життя – велетенський рушник людської Долі.
Відомий шведський учений, теософ і містик Е.Сведенборг у своїй праці «Про небеса, про світ духів і про пекло» описує таємні «писання» янголів, у яких були занотовані не окремі слова чи речення, а викладені цілі аксіоми Істини за допомогою знаків-символів. Ось чому треба серйозно ставитися до цих, здавалося б, невибагливих завиточків, узорів, якими всіяне поле прадавньої мудрості наших предків. Можливо, вишиті «письмена» диктували їм янголи, а підтвердження цьому – неймовірна схожість сакрального тайнопису людства на різних континентах.
Жінки володіли «мовою» орнаментального письма, через кольори, лінії, візерунки створювали абсолютно унікальні речі, закодовані на добру долю для себе чи рідної людини. А от «відшити», тобто скопіювати чужий узор для сорочки, означало взяти на себе чужу долю. За традицією матері вишивали сорочки своїм дітям, а ті зберігали й передавали їх від покоління до покоління як родинні реліквії.
Ліна ЯКОВЕНКО.