Українських чоловіків козаками, в першу чергу, роблять не бойові звитяги, а українські жінки. Саме з їх дозволу та завдяки вмінню тримати господарство, виховувати дітей і чекати роками чоловіка, поки той намахається шаблюкою в степах України, чоловік мав можливість стати козаком. Так наші славні предки і жили.
Козак йшов у полі з плугом, тримаючи шаблю під рукою і, тільки побачивши ворога, казав: «Кохання моє, потримай плуга – я скоро буду!» – цілував дружину, стрибав на коня і скакав галопом на збори з такими, як сам.
Розмовляю із багатьма чоловіками із ЗСУ, і в усіх відчувається великий спокій за свою сім’ю. Більше того. Телефони ми заряджаємо від генератора пачками по двадцять-тридцять штук одночасно, і є можливість побачити, як хлопці підписали своїх дружин: в кожного – як не Танюшка, то Зайчик, як не Дружина, то Кохана. Реально ж так!
Хлопці чесно визнають, що коли б у них була інша жінка чи дівчина, зі слабшим характером, то на цю війну вони навряд чи пішли би. Деякі не соромляться і кажуть, що його саме дружина за руку привела у військкомат – і таке є. Фактично тут усі через велику любов до своїх рідних і своєї землі.
Для українського чоловіка його дружина – це і кохана, й опора, і часто – найкращий друг. Хоч би які випробування випадали на долю українців, ми, як нація, могли вистояти завдяки жінкам. Бо чоловіка ворог міг убити, покалічити, задурити голову і зламати, але зламати українську жінку ще не зміг ніхто. Ви в нас круті. Ми вас дуже любимо. Чесно.
Солдат Михайло ПРИМАЧЕНКО.
