Дехто каже, що зараз Україні потрібні не хіти, а рідні пісні. Саме з такими, рідними піснями завжди виходила й виходить нині до українців тут і за кордоном народна артистка України, громадська та політична діячка Оксана БІЛОЗІР. Вона й насправді обіймає кожного крилами своїх пісень, що завжди на часі, а цієї нелегкої пори — то особлива підтримка.
ПРО ПІСНІ ТА НАТХНЕННЯ
Натхнення — то і є мій український народ. Який потребує нової гарної музики. Потребує гарних, позитивних емоцій. Війна мине, а ми повинні залишатися людьми, багатими всередині, — духовно й душевно. А це робота мистецтва. Тому відчуваю обов’язок творити, співати.
ПРО ВМІННЯ ЦІНУВАТИ ТА ДЯКУВАТИ
Наснилося мені якось, що запитую у Бога, чому в нас війна. На що Він мені відповів: «Тому що ви не цінуєте те, що маєте. Ви не вмієте цінувати і не вмієте дякувати». Знаєте, це для мене було величезним відкриттям. І я зрозуміла сенс тих двох сказаних слів — цінувати та дякувати.
Що таке цінувати? Цінувати — це от якраз те, за що сьогодні кров проливаємо. За те, що раніше не цінували своєї землі. Могли нехтувати нею, постійно на щось нарікати: «А, тут так погано, добре там, де нас немає… А навіщо нам потрібна мова? Та й без неї обійдемося… Хіба нам потрібна українська культура — та вона нам не потрібна. Погляньте, скільки навколо всього є красивого — то будемо пристосовуватися до якоїсь кон’юнктури, яку нам нав’язують». Тобто ми самі себе позбавили фундаменту. Є така приказка гарна: аби дотягнутися до неба, треба від чогось відштовхнутися. А ми нищили, руйнували й дискредитували фундамент — свою святу землю, свою культуру. Часто зараз людям кажу, коли їжджу чи то на Харків, чи туди далі, на схід: візьміть фотографії своїх дідусів, не треба навіть прадідів, згадайте, якою мовою вони розмовляли, і матимете відповідь на те, хто ви є і чому ж тоді цим знехтували. Це одна сторона. Така наша внутрішня сила, яку повинні черпати в тому, щоб стояти на правді своїх світоглядних цінностей. На правдивій історії, на правдивій культурі, зрештою, на правдивій внутрішній культурі. Тому що ми є дуже толерантні люди за природою своєю. Ми ж ніколи не були загарбниками. Завжди допомагали іншим виборювати свободу та захищали свою. Все. У нас ніколи не було претензій на чиюсь територію, чи на чиюсь мову, чи на чиюсь культуру.
І друге питання, те, що ми говорили, зовнішнє — це, звичайно, поле бою. Війна на полі бою — то є справжня війна, бо це є справжня ціна. Адже все в житті має свою ціну. От ми її зараз і складаємо. Це ми проаналізували поняття «цінувати».
Тепер про «дякувати». Ми не вміємо дякувати. Не вміємо подякувати кращому за себе. Тій людині, котра робить щось краще, аби її підтримати. Ми не вивищуємо кращих серед себе. І в тому наша проблема. Й тому не українці керували державою, не українці споживали її надра. А люди, не вкорінені в українську культуру, в рід української філософії та світоглядних цінностей.
ПРО ПРИСТОСУВАНСТВО ТА УКРАЇНСЬКУ ІДЕНТИЧНІСТЬ
Дуже багато є пристосувань, ми ж це бачимо. Артисти, які раніше творили російськомовний культурний продукт. Я їх називаю зросійщеними українцями. Ми бачимо, як зараз вони жадібно починають шукати можливості пристосуватися всередині країни, намагатися натягнути на себе якісь атрибути української ідентичності. І, на жаль, маємо дуже багато людей у владі, які їх у цьому начебто підтримують, бо й самі почасти є такими. Загалом проходимо зараз дуже цікавий момент, коли люди змінюються. Це позитивний момент. Тобто ми не повинні на них пальцями показувати. Потрібно мати терпіння, доброзичливість, толерантність у ставленні до тих, хто зараз трансформуватиметься в український світ. Бо Україна без української ідентичності після війни, після Перемоги існувати не зможе.
Повну версію порадницької гостини З ОКСАНОЮ БІЛОЗІР можна вже прочитати в свіжому номері газети «Порадниця» від 2 березня 2023 року.
Автор та керівник проєкту Тетяна ВЛАСЮК, головний редактор газети «Порадниця».
