Підраховано, що близько 60 відсотків дочок алкоголіків (одного або обох батьків) одружуються з чоловіками або вже хворими, або ж із тими, хто захворіє в майбутньому на алкоголізм. Тенденція не порушується, навіть якщо мати й розлучилася з батьком дочки. Можливо, тому, що, за оцінкою психологів, життєвий сценарій записується у підсвідомості дівчинки дуже рано — ще до 6 років.
«Моя мати випиває, батько п’є. Я зустріла хлопця і покохала його по-справжньому. Але він зв’язався з поганою компанією, я ж мрію, що зможу його з цього витягти. Мій друг теж зловживає спиртним. Ось і зараз моя мати наполягла, щоб ми розлучилися, тому мій друг знов зірвався. Не знаю, що робити, ви — моя остання надія, порадьте, як бути.
Вікторія».
У ПОЛОНІ ІЛЮЗІЙ
Цей лист підтверджує висновки психологів.
— Познайомилася із своїм майбутнім чоловіком у гостях, він випив забагато, йому стало недобре, я допомогла доїхати додому, — розповідає свою «історію кохання» молода жінка.
Власне, якщо з дитинства бачиш, як твоя мати морочиться із завжди безпорадним татком, важко виробити інший стереотип сімейного життя. Виховується потреба турбуватися про чоловіка, бути завжди насторожі, перекладати на себе відповідальність іншого. Бо це ж чоловічий клопіт — відповідати за наслідки випивки, за безпеку свою і супутниці. От і в цьому разі молода дівчина кинулася «рятувати» захмелілого гультяя. Та чи врятувала її мати батька? Ні. Але в знайомій ситуації ми почуваємо себе комфортніше, тому дівчина і обрала з усієї компанії привабливих хлопців саме його — спрацював стереотип мислення; до того ж здебільшого в таких випадках молоді жінки переконані: нікому не вдалося, а мені вдасться добитися щасливого кінця. Дружини алкоголіків безмежно впевнені в силі кохання, в тому, що вони зможуть «виправити» своїх чоловіків. Те, що історія сім’ї та історія людства свідчать: виправити ще нікого не вдавалося, їх не переконує — вони в полоні ілюзій. Але ж треба сприймати реальність. Це боляче, та іншого виходу немає.
НИЗЬКА САМООЦІНКА
Дівчата з таких сімей не виходять заміж, а «вискакують». Бо в них жага кохання, любові, якої їм недодали в сім’ї. Батьки їх, може, і любили, але були занадто вже зайняті своїми проблемами. А голодний ладен їсти й недоїдки, тож перший-ліпший погладить-приголубить — і почуття вдячності сприймається як справжнє кохання. І ще підсвідомо в таких дівчат низька самооцінка. «Я краща за нього, я не напиваюся, а він із вдячності ніколи мене не кине», — хибно міркують вони. Та ж таки низька самооцінка, дефіцит самоповаги, невпевненість у тому, що можна бути коханою, що в них є здібності, таланти, — ось психологічні особливості дружин алкоголіків.
Тому вигляд безпорадного чоловіка для такої жінки — сигнал до дії, вона звикла до ролі рятівниці з дитячих років. Але ж дружина алкоголіка силкується робити те, що він у змозі робити сам. Це — потреба робити щось не стільки для нього, скільки за нього. Фактично вона рятує чоловіка від відповідальності за самого себе. Рятівниця — це перша роль. Потім з невблаганною послідовністю прийдуть інші — переслідувачки і жертви. Це — нескінченні пошуки зниклого чоловіка, потім — його звинувачення, мовляв, вона ж і винна у всьому; відмова від її допомоги. Закінчується така драма найчастіше тим, що чоловік ще й руки розпускає.
Жінці боляче, що її зусилля не цінують, що він невдячний, вона нещасна — вже відчуває себе жертвою, коло замкнулося.
ЩО Ж РОБИТИ?
Якщо коріння проблеми — у психологічних особливостях жінки, то й працювати треба над цим. Ми не можемо змінювати інших, зате можемо змінитися самі. І починати треба з допомоги собі — негайно. Із тренування в підвищенні власної самооцінки. Потрібна віра в те, що «я не гірша і не краща за інших». Щоб перша частина цієї формули міцно вкорінилася у свідомості, можна розклеїти у квартирі, на кухні, у спальні аркуші з такими текстами: «Я — важлива людина для себе», «Я подобаюся собі такою, яка я є», «Я — гідна людина», «Мені до вподоби проводити час із собою», «Я вірю у свої здібності», «Мені подобається, як я роблю… (будь-яка ваша дія)». Любіть себе, цінуйте свої досягнення і навіть невеличкі звершення, приймайте свої помилки без самоїдства, наближайте до себе людей, що посилають до вас позитивні словесні імпульси (тобто хвалять), уникайте тих, хто руйнує ваше почуття гідності. Вам нема чого соромитися, ви можете багато чого досягти на шляху особистого зростання.
І — конкретно авторці листа: ви вчитеся в інституті, маєте, очевидно, привабливу зовнішність, друзів, прекрасно ставитеся до матері. Велике почуття кохання — це чарівне і особливе почуття. Але придивіться до людини, яку покохали: чи не шукає ваш друг просто виправдань своїй слабкості і чи не ця слабкість часом стає вирішальною у ваших стосунках? Адже психологи вже дійшли висновку: людину ніхто не може врятувати від її вад, окрім неї самої. Якщо ваш друг справді захоче, він вилікує себе, якщо ж ні, — ви будете втягнені у замкнене коло, про яке йшлося вище.
Підготувала Ольга МИКОЛАЙЧУК.
