Більшість діток дуже прив’язані до мам: ходять за ними «хвостиком» і нервують, якщо вона відлучається. Нормально це чи є привід насторожитися?
Насправді така близькість – лише форма прояву любові дитини. Малюк усміхається до мами, плаче за нею і цим закріплює зв’язок. Мама відповідаємо ці сигнали, намагається задовольнити його потреби. Для дитини важливо повсякчас відчувати зв’язок із найголовнішою людиною на світі. Дитячі психологи стверджують, що це нормально. Тривогу має викликати, коли дитина до мами байдужа. Відсутність прихильності може слугувати ознакою порушень емоційного розвитку.
Британський учений Джон Боулбі визначив навіть окремі фази прихильності діток до дорослих залежно від вікових особливостей розвитку.
Перша (до 3 місяців) – у дитини ще розмита реакція на людей. Вона усміхається, плаче, простягає ручки до мами й інших дорослих, які дбають про неї, створює навколо себе безпечну атмосферу і радіє, коли її потреби задоволені.
Друга (3-6 місяців) – це вік, коли малюк уже фокусує увагу на знайомих людях. Побачивши їх, усміхається. Незнайомців починає уважно вивчати. Оскільки матір завжди відгукується на його потреби, то стає головним об’єктом прихильності.
Третя – від 6 місяців до 2 років. Зазвичай дитина прив’язується до людини, яка доглядає за нею. У цей період з’являється страх перед незнайомими людьми.
Четверта (з 3 років) – важливий період розвитку, стадія формування партнерської поведінки. Малюк знає і розуміє, що мама теж планує свої дії, у неї можуть бути справи, тому охоче дозволяє їй іти, знаючи, що вона повернеться. Тепер дитині потрібне різнобічне спілкування з іншими членами сім’ї.
Якщо переживаєте неспокійний період, просто перечекайте і станьте опорою для малюка. Ви для нього найближча людина. На його думку, краще за вас його ніхто не захистить. Навчіться просити допомоги в інших членів сім’ї, щоб мати змогу відпочити, виспатися або просто відволіктися.
